« Повість временних літ » і Новгородський літопис зл а годжено повідомляють , що Олег прийшов з Новгорода до Києва , обманом захопив і вбив місцевих князів Аскольда й Діра і сам вокняжився в стольному граді . Як мовилось , історики здавна пов ’ язують з Олегом утворення Давньоруської держави . Адж е починаючи з часів його князювання влада київського уряду поширюється не лише на Н аддніпрянщину , а й на північні руські землі .
Взагалі уряд Олега докладав енергійних зусиль до приєднання раніше незалежних від Києва племінних союзів . Літописці зуміли прослідкувати хіба що основні етапи цієї діяльності . Тільки-но вокняжившись у Києві , Олег , згідно свідчення Нестора , « почав воювати проти древлян і , підкоривши їх , брав з них по чорній куниці ». Далі « відправився Олег на сіверян і переміг їх , і наклав на них легку данину й не дозволив їм платити данину хозарам , мовивши так : « Я ворог їм , і вам платити нема чого ». І далі : « Послав Олег до радимичів , питаючи : « Кому даєте данину ?» Вони ж відповідали : « Хозарам ». І сказав їм Олег : « Не давайте хозарам , але платіть мені »... І панував Олег над полянами і древлянами , і сіверянами , і радимичами , а з уличами й тиверцями воював ».
У наведених словах літописця неважко побачити динамічну картину послідовного приєднання союзів племен до складу юної Київської держави . Спочатку вона поглинула ті племінні об ’ єднання , що були поблизу Києва : у князя не вистачало сили на всі союзи одразу . Але він продовжував цю діяльність протягом свого тридцятирічного правління на Русі . Цікаво , що в переліку союзів , воїни яких взяли участь у грандіозному поході під проводом Олега на Візантію 907 р ., крім згаданих вже полян , древлян , сіверян і радимичів , названі ще й вятичі , хорвати , дуліби , тиверці , які потрапили до складу Давньоруської держави пізніше .
Втім не варто гадати , начебто цей союз був міцним і остаточним . « Повість временних літ », Новгородський та інші літописи за більшу частину X ст . оповідають про за пеклу боротьбу наступників Олега за підкорення тих самих об ’ єднань племен , які приєднував до Руської землі сам князь . Союзи племен аж до кінця X ст ., до часів князювання Володимира Святославича , зберігали значну автономію , а їхня верхівка — великі багатства .
І все ж таки поширення , хай не остаточне , влади київського осередку на значну частину племінних об ’ єднань зробило Давньоруську державу , що перебувала в процесі формування , економічно сильною й відносно централізова-
21