« Повість временних літ » і Новгородський літопис зл а годжено повідомляють, що Олег прийшов з Новгорода до Києва, обманом захопив і вбив місцевих князів Аскольда й Діра і сам вокняжився в стольному граді. Як мовилось, історики здавна пов’ язують з Олегом утворення Давньоруської держави. Адж е починаючи з часів його князювання влада київського уряду поширюється не лише на Н аддніпрянщину, а й на північні руські землі.
Взагалі уряд Олега докладав енергійних зусиль до приєднання раніше незалежних від Києва племінних союзів. Літописці зуміли прослідкувати хіба що основні етапи цієї діяльності. Тільки-но вокняжившись у Києві, Олег, згідно свідчення Нестора, « почав воювати проти древлян і, підкоривши їх, брав з них по чорній куниці ». Далі « відправився Олег на сіверян і переміг їх, і наклав на них легку данину й не дозволив їм платити данину хозарам, мовивши так: « Я ворог їм, і вам платити нема чого ». І далі: « Послав Олег до радимичів, питаючи: « Кому даєте данину?» Вони ж відповідали: « Хозарам ». І сказав їм Олег: « Не давайте хозарам, але платіть мені »... І панував Олег над полянами і древлянами, і сіверянами, і радимичами, а з уличами й тиверцями воював ».
У наведених словах літописця неважко побачити динамічну картину послідовного приєднання союзів племен до складу юної Київської держави. Спочатку вона поглинула ті племінні об’ єднання, що були поблизу Києва: у князя не вистачало сили на всі союзи одразу. Але він продовжував цю діяльність протягом свого тридцятирічного правління на Русі. Цікаво, що в переліку союзів, воїни яких взяли участь у грандіозному поході під проводом Олега на Візантію 907 р., крім згаданих вже полян, древлян, сіверян і радимичів, названі ще й вятичі, хорвати, дуліби, тиверці, які потрапили до складу Давньоруської держави пізніше.
Втім не варто гадати, начебто цей союз був міцним і остаточним. « Повість временних літ », Новгородський та інші літописи за більшу частину X ст. оповідають про за пеклу боротьбу наступників Олега за підкорення тих самих об’ єднань племен, які приєднував до Руської землі сам князь. Союзи племен аж до кінця X ст., до часів князювання Володимира Святославича, зберігали значну автономію, а їхня верхівка— великі багатства.
І все ж таки поширення, хай не остаточне, влади київського осередку на значну частину племінних об’ єднань зробило Давньоруську державу, що перебувала в процесі формування, економічно сильною й відносно централізова-
21