Це ж саме розумів і Косинський. Зваживши на обставини, він вирішив не приймати бою і відступити на Київщину, а звідти, якщо виникне потреба, і на Лівобереж ж я.
Спішно відійшовши до містечка П’ ятки неподалік Чуднова, де була краща позиція, повстанці заходилися будувати укріплення. Тут 23 січня 1593 р. і настигли їх польські війська. Того ж дня відбулася перша кровопролитна битва. І хоча повстанці зуміли відстояти свої позиції і навіть відкинули шляхту, однак сили ворога збільшувались.
Уперті бої тривали цілий тиждень. В останній сутичці обидві сторони, виявивши обопільну стійкість, зазнали великих втрат. Це й змусило Костянтина Острозького піти на переговори з повстанцями. Д о того ж в Україні з’ явилася велика татарська орда, яка просувалася на Волинь, ї шляхті хоч-не-хоч необхідно було терміново повертатись, щоб захистити свої маєтки. 31 січня 1593 р. відбулися переговори. Основну роль в укладенні умови-угоди відіграли реєстрові козаки, які, власне, і наполягали на переговорах. Вони зобов’ язувалися уточнити списки козацького війська, повернути у панські маєтки всіх повсталих селян та захоплену здобич і більше не піднімати повстання. Острозький домігся також обіцянки, що козаки усунуть Криштофа Косинського з гетьманства. Косинському ж нічого не лишалося, як погодитись на те. Ось як виглядала в скороченому вигляді та угода, яку підписали від панського війська Костянтин Острозький « с приятели их милости », а з боку повстанців— реєстр на чолі з гетьманом Косинським і військовим писарем:
« Я, Криштоф Косинський, на тот час гетман, а ми сотники, атаманья, все рицарство войска запорожского визнаємо тим листом нашим, ижесми великие добродейства і ласки ясновельможного пана Костянтина княжати Острозького, которие є. м.— всьому войску і кожному з нас з особна на всі часи віку своего з милостивое ласки своєї панської показав і веле доброго для нас чинити рачил, а ми, запомнивши того всего не мало сми прикростей і шкод є. м. самому і деткам є. м., слугам і поддацим поделам і завинили, ласки їх милості себе нарушили. Которие то все виступки наші за уніженими і пильними прозьбами і за причиною велє людей зацних їх милості, то все із милостивої ласки своєї, яко панове християнскіє, не прагнучи пролиття крові нашей, нам отпустити рачили. Для чего ми тиє всі кондиціє нам от їх милості княжат подданиє і тут в том листе нашом минование виполним, і присегою своєю утверждаем: аж от тих часов пана Косинського за атамана
229