тайте, що не пройде багато часу і ви не уникнете моєї участі і по волі того поганого пса будуть відправлені в Ц аргород ваші голови і голови ваших королів ».
Потім Іван Підкова звернувся. до побратимів з проханням не дозволити катам торкатися його тіла після страти, а поховати за козацьким звичаєм. Тальдуччі зауважує, що після цих слів багато хто з присутніх заплакав. Польського ксьондза Яна Піотровського вразило прихильне ставлення львів’ ян до Підкови, про якого пізніше складали пісні й писали книги.
Ось одна з тих пісень..
За річкою та бистрою Б’ ється турок з Молдавою, На Д унаї, на Дніпрі Ллються крові води бистрі. П о тім боці ліс рубають, А Н2 сей бік тріски летять, Козаченьки в Волощині Господарити хотять. А на цей бік луна йде, Пан отаман, що Серпяга *, В Волощину Січ веде. П о тім боці дзвони дзвонять, А на сей бік гомін йде, Пан отаман, що Серпяга, У Волощину іде. Зарж ав коник в Україні, Чути ржання в Запорож ж і, Гей, Серпяги молодого, Щ о загинув, жалься, Боже. Ой у Львові секатури Серпягові смерть судили, І козака молодого Д а із радою судили. П о дорозі вітер віє, А із Львова віз іде, То козацтво отамана На Україну везе. ^ А всі дзвони задзвонили, А всі сурми засурмили, Як Серпягу молодого Д а в Каневі положили.
За заповітом, побратими перевезли тіло Івана Підкови на Подніпров’ я і поховали за козацьким звичаєм в одному 8 канівських монастирів.
220
♦Згідно легенди, прізвище матері Івана Підкови.