Історія України в особах: IX-XVIII ст. Istoriia_Ukrainy_v_osobakh_IX-XVIII_st | Page 221
ний місцевим урядникам, в якому йдеться про зростання
козацьких походів на Молдову та Валахію. Король уповно
важив люблінського воєводу Яна Тарла прибути на Поділ
ля для викриття організаторів походів і покарання. Е іншо
му універсалі до київського воєводи князя Костянтина Ост
розького містився наказ вирушити з військом на пониззя
Дніпра, за пороги й вибити звідти непокірних козаків, по
каравши смертю ватажків.
Тим часок запорожці організували новий похід д о Мол
дови. Двохтисячний загін, переважно вихідців з-під Києва,
Канейа, Черкас і Брацлава, очолив гетьман Олександр,
який видквав себе за брата Івана Підкови. П ід Яссами ко-
закгі зу'сїрілйся з військом трансільванського господаря
Х ри^офора Баторія, яке за проханням Петра Кривого за
лишилося на території Молдавського князівства. Перевага
сил далабя взнаки: після короткої жорстокої сутички сот
ні козаків були захоплені в полон, а Олександр страчений.
Водночас до Речі Посполитої вйїхали посланці від молдав
ського господаря Балика вимагати страти Івана Підкова.
Войовничий Стефан Баторій після пасхальних свят за
лишив Варшаву і вирушив на південні околиці держави.
У Львові король приймав посланця турецького султана
Мехмета, який нагадав Баторіго про його обіцянку не до
пускати вторгнення у ме&і Османської імперії підданих Ре*
чі ПоспбЛйтої, а також настійно вимагав видачі Підкови.
Стефан Баторій наказав коморнику Андрієві Лозевиць-
кому негайно привезти козацького ватажка з містечка Р а
ви, де той перебував під арештом, до столиці Червоної Р у
сі. 16 червня 1578 р. перед Львівською ратушею відбулася
страта Івана Підкови. Детальний опис цієї події здійснив
тосканський дипломат Філіпп ТальДуччі. «Барабанний бій
і великий гамір людей лунав на ратушній площі. Пройшов
шись двічі По місцю страти, погладжуючи бороду і погля
даючи йа людей без страху перед смертю, Підкова попро
сив народ заспокоїтися і, коли настала тиша, звернувся до
нього з такою промовою: «Панбве поляки, я приведений на
страту і не знаю за що, оскільки не відаю за собою ніякої
провини, яка б заслуговувала такої кари. Знаю лише одне,
що я завжди боровся проти ворогів християнського: імені
і завжди дбав про користь того для нашої батьківщини,
бути оплотом проти невірних було постійною моєю дум
кою — утримати їх у меЖ ах і не дозволити їм переправля
тися через Дунай. Тепер я повинен вмертй, оскільки т ак
наказав поганий пес турок вашому королю, своєму слузі, а
король ваш — палачу. Смерть м ен е н е страшить. А ле пам’я-
219