стольним градом, у ньому прагнули вокняжитися члени сімейства Ярославичів.
Вчені не випадково назвали роздробленість, що охопила Русь у середині XII ст., феодальною. Вона настала не раптово, як вважали самі давньоруські люди й історики минулого, а стала логічним і неминучим наслідком соціальноекономічного розвитку давньоруського суспільства. / І не лише давньоруського, а й людського взагалі- Майже всі європейські народи пройшли через цей етап власної еволюції, коли недавно створена держава, на погляд сучасників, несподівано розпадалася, принаймні— втрачала колишню єдність.
Протягом X I— першої половини XII ст. на Русі поступово складався клас феодалів-землевласників, князів і бояр, старших і молодших дружинників, церковної верхівки. Земля— основне багатство й дж ерело добробуту— перебувала в спільній власності феодалів на чолі з князем. Він і утримував бояр і дружину. Лише з другої половини XI— початку XII ст. починає запроваджуватись велике індивідуальне земельне володіння. Здобувши землю й залежних селян, феодали стають не лише економічною, а й політичною силою. Відтоді вони турбуються більше про власні маєтки і долю того князівства, в якому живуть, ніж про дер жаву в цілому. І місцеві князі, вимушені спиратися на оточуюче їх боярство, слухняно проводять політику, вигідну не Київської Русі, а панству Галицької, Чернігівської, Смоленської чи якоїсь іншої землі.
У другій половині XII ст; роздробленість досягає, зд а валося б, апогею. Не вщухають міжкнязівські війни, в яких гине сила людей. Співець « Слова про Ігорів похід » яскраво й правдиво зобразив картину безперервних бойових дій пом іж князями:
Отоді за Олега Гориславовича * Сіялись-росли усобиці, ГинуЛи внуки Даждьбогові **, В княжих чварах віку позбавлялися, Отоді в землі Руській Не так ратаї гукали-поклихали, Як ворони крякали-кричали. За трупи перекір маючи.
( Переклад М. Рильського.)
* Чернігівський князь Олег Святославич, лютий ворог Мономах. головний призвідник усобиць кінця XI— початку XII ст., названий за це автором « Слова » Горисдавачем { той, що добув гірку славу).
** Давні русичі вважали себе дітьми й онуками язичницького бога Сонця— даж бога,
18