Історія України в особах: IX-XVIII ст. Istoriia_Ukrainy_v_osobakh_IX-XVIII_st | Page 19

вав з численними неслов’янськими народами Східної Єв­
ропи. Здавалося, ніщо не віщувало розпаду ц ієї країни,
однієї з найбагатших і найсильніших у тогочасному світі.
Щ оправда, по смерті Ярослава М удрого (1054) єдність
Київської Русі тимчасово послабилась, але згодом, у прав-
ління його сина Всеволода (1078— 1093) влада київського
цнязя знову поширилася на всі східнослов’янські землі. ~
У повному ж обсязі монархію Володимира і Ярослава
відновив син Всеволода Володимир Мономах, котрий про­
сидів на київському престолі з 1113-го по 1125 р. Він при­
боркав свавільних чернігівських князів Ольговичів, при­
брав до рук найвіддаленіші руські землі, остаточно приду­
шивши сепаратистські прагнення загубленого в лісових
нетрях межиріччя Оки та Волги сою зу в’ятичів. Головна ж
заслуга цього князя перед Руссю та її народом полягала
В самовідданій, напруженій і тривалій боротьбі з Половець­
ким степом.
На годину смерті М ономаха Київська Русь була моно­
літною монархією. Аж раптом — так, принаймні, здавалося
давньоруському суспільству — по смерті старшого його си­
на Мстислава (1132), що гідно продовжив батькову полі­
тику зміцнення великокнязівської влади і єдності країни,
Руська земля розділилася на півтора десятка князівств і
земель, керівники найбільших і найсильніших серед яких
почали змагатися за першість м іж собою і з самим великим
князем київським. А у того, як виявилося, вж е не вистачало
сили, щоб приборкати непокірних васалів. Та чи ж розпа­
лася Київська держ ава?
Довгий час історики ствердно відповідали на це питан­
ня. Лише в останні тридцять років дехто почав звертати
увагу не тільки на ті процеси й явища, що свідчили про
роз’єднання руських земель і князівств, а й на ті, що гово­
рили про їх об’єднання. Новітні дослідження показали, що
поряд з ослабленням політичної монолітності держ ави у ній
наростали спільні для всіх земель економічні й культурні
процеси. Та й у політичному житті не все було однознач­
ним:-відцентрові сили суперничали з доцентровими.
Більшість сучасних істориків поступово дійшла виснов­
ку, що Давньоруська держ ава зовсім не розпалась, як га­
дали вчені минулого. Змінилася лише форма державного
устрою: на зміну відносно єдиній централізованій монархії
прийшла монархія федеративна. З середини XII ст. Давня
Русь керується групою найсильніших й найавторитетніших
князів, що вирішують спірні питання на з ’їздах (сснем аху).
При тому Київ, як і раніше, лишався загальноруським
17