Та у цій князівській колотнечі, невпинних походах один лро’ ї ' И одного й лише часом— на ворога, у морі крові й відл я ск о в і пожеж жили й набирали ваги інші сили— етнічної, культурної й економічної консолідації. Навіть коли
В 60— 80-х рр. XII ст. помітно відокремилися два осередки, ДО яких тяжіли всі руські землі— південний на чолі з Києвом і Черніговом і північний з Володимиром-на-Клязьмі,— в держ аві не вщухала боротьба за об’ єднання. Цю боротьбу часто справедливо пов’ язували з необхідністю організації відсічі половецьким ханам та іншим ворогам Русі.
За доби роздробленості економічні зв’ язки між князівствами і землями не тільки не зменшились, а невпинно наростали. На кінець XII ст. вималювались чотири групи земель, всередині яких існували особливо тісні економічні й політичні взаємини: 1. Новгородська, Псковська, Смоленська, Полоцька^ Вітебська; 2. Ростово-Суздальська, Рязанська, Устюзька, Муромська; 3. Київська, Чернігівська і Сіверська; 4. Галицька і Волинська. Як писав академік Л. Черепній, у цьому групуванні вже намічається виділення територій великоруської та української й менш чітко білоруської народностей. Згадані групи земель о б’ єднувала спільність мови й культурних явищ, православної віри, побуту і звичаїв, усної народної творчості й багато-багато іншого. Хоча в культурному розвиткові Давньої Русі XII І особливо XIII ст. з перебігом часу дедалі помітнішими ставали локальні особливості, водночас зростала й самобутня народна основа давньоруської культури. Складність еволюції культурного процесу полягала в тому, що розвиток культури на місцях вів разом з тим до наростання елементів єдності.
Чи не найважливішим чинником зближення давньоруських земель і князівств часів роздробленості була ідея східнослов’ янської єдності, яку давньоруський народ виніс з попередньої доби, коли держава була централізованою, ідея, яку він розвивав у XII і XIII ст. і передав у спадок породженим ним українському, російському й білоруському народам. Думка про одвічну єдність усіх східних слов’ ян буквально пронизує писемні дж ерела тієї доби. Як зауважив знавець літописів М. Присьолков, « єдина Руська земля була ідеєю основною і всенаповнюючою, утворюючи, так би мовити, те повітря, без якого не було життя творів нашої давньої літератури ». І не лише літератури— ще й усної народної творчості: легенд і переказів, билин і казок, щедрівок, колядок, весільних і весняних пісень, прислів’ їв
19