приводу, що московський уряд, п р а г н у ч и продемонструвати могутньому південному сусіду свою добру велю, відмовився від « Дмитрашки », за якого « не хотів нести відповідальність ».
Вишневецький ', котрий; як козацький гетьман, мусиїг постійно захищати українські землі від кримчаків, побачивши таке ставлення до себе царя, повертається на З ап о рожжя. У його розпорядженні знаходяться віддані йому українські і донські козаки та черкеси племеяі Ж ане.
За той час, поки він разом ' з козацькими « охотниками » був на службі у московського царя, кримці посилили напади на Україну.
Дізнавшись про повернення Вишневецького у пониззя Дніпра, кримський хан вжив негайних заходів: м обілізував всі наявні сили кримчаків, направив до правителів Оттоманської імперії гінців з пересторогою про небезпеку і за допомогою.
ІІГ. Лемерсьє-Келькеже на основі аналізу багатечисельних турецьких документів відзначає, що діяльність Вишневецького вписувалась « у широкі рамки міжнародних відносин того часу ». Порівнюючи воєнні приготування Оттоманської імперії проти « Дмитрашки » з тими заходами, які Блискуча Порта здійснювала у той самий час проти інших своїх європейських противників— Венеції або Священної Римської Імперії, можна зрозуміти всю глибину небезпеки, яку являли для неї походи « литовського кондотьєра »( виступав він від імені царя чи сам по собі), адже Вишне * вецький загрожував не лише володінням Кримського хан * ства, як вважає С. Соловйов, але також і власне оттомагі * ським володінням на північному узбереж ж і Чорного моря. Масова мобілізація, проведена у восьми турецьких бейлі * ках, відправлення ескадри являли собою виключні заходи, до того ж— єдиний випадок в історії Оттоманської імпе * ріїї— всі ці дії були спрямовані не проти держави, а протві окремої особи, яка була проголошена « найбільшим ворогом Блискучої Порти ».
Вишневецький добре розумів, що сам один не зможе протистояти силам кримчаків і турок. Потрібен був забез- * печений тил. І він звертається до короля. Як пише М. Мар? кевич, « знаменитий воїн, колишній гетьман малоросійський з’ явився до короля і був прийнятий ласкаво ». 6 вересня 1561 р. Сигізмунд II Август повернув йому всі звання і володіння. А коли Вишневецький, що дійшов вже похилого віку, захворів, то, за словами того ж Маркевича, « королі не лише дав йому свого медика для вилікування від отрути,
191