Історія України в особах: IX-XVIII ст. Istoriia_Ukrainy_v_osobakh_IX-XVIII_st | Page 186

вчинив 1596 р. у церкві Св. Ілії в м. Володимирі-Волин-
ському.
Щ е з- більшим запалом переслідував Потій ненависні
йому православні братства. Він силою відбирав у них
церкви і школи, розганяв священиків і вчителів, піддавав
братчиків анафемі, спонукав короля анулювати видані ра­
ніше братствам грамоти, привілеї й т. ін.
Зрозуміло, що такі жорстокі дії митрополита викликали
незадоволення з боку православних. 11 серпня 1609 р., ко­
ли Іпатій Потій з почтом повертався від Віленського єпис­
копа, православний Іван Тупека кинувся до нього біля р а­
туші і наніс декілька ударів сокирою по шиї. Він розсік
ланцюг архієрейського хреста і коміри верхнього й ниж­
нього одягу, відрубав два пальці лівої руки, якою Іпатій
захищ ав шию. Після цього випадку прибічники Потія по­
чали прославляти свого митрбіхолита як мученика, а пальці
в спеціальній скринці поклали на престолі церкви
.Св. Троїці.
^
Немало зробив Іпатій Потій для унії й на літературно­
му терені. Ще за рік до формального її проголошення він
видав у Вільні брошуру «Уния греков з костелом Римским»,
в якій намагався узгодити вчення обох церков, змалю вав
у світлих фарбах «зверхність єрискола римського». 1608 р,
побачила світ книга Потія «Гармония восточной церкви
с костелом римским», присвячена розгляду й погодженню
таємниць обрядів православної і католицької церков. У пе­
ріод 1598— 1600 рр. Іпатій тричі видавав підготовлений за
його дорученням греком Аркудієм твір «Антнррисис», вмі­
щуючи в додатку до нього свої праці — листи до князя
Костянтина Острозького та ін.
Усі твори Іпатія Потія, безумовно, свідчать про йогр
вченість, але полемічні засоби, що їх уживав автор, дужц
різкі, тон роздратований, часто на адресу супротивників
зриваються грубі вислови.
Д о нас дійшли й численні проповіді Іпатія. Залиш ив він
й декілька сот бесід і напучувань, але більша частина м а­
теріалів загублена.
Помер Іпатій Потій 18 липня 1613 р. на 72 році життя,
похований у Соборно-кафедральній церкві м. Володимира*
Волинського. В духовному заповіті він не забув востаннє
виправдати себе перед прийдешнім поколінням, а також ту
справу, якій присвятив життя.
184