З часом Потій отримує посаду секретаря у короля Сигізмунда-Августа, а згодом— земського судді. Але постійні суперечки і чвари шляхти бентежили Адамову душу. Тому він залишає посаду судді й поступає на військову службу до Стефана Баторія. Під час російсько-польської війни брав участь у походах, зокрема виявив хоробрість при штурмі м. Полоцька— перший на очах короля видерся на стіну міста. По закінченні війни Баторій відправив Адама до Москви для переговорів з росіянами, оскільки той добре знав звичаї царського двору й відзначався спритністю і мистецтвом у дипломатичних справах. Адам успішно виконав доручення короля і в нагороду за це був призначений брест-литовським каштеляном.
1590 р. Адам Потій вирішує залишити світську посаду і прийняти духовний сан( невдовзі перед цим померла його дружина— Ганна, залишивши двох синів— Івана та Петра, що також спонукало Адама до такого рішення). Він вступає до ордена базиліан, приймає сан ченця, бере ім’ я Іпатій.
Молодість Потія співпала з поширенням у польсько-литовській держ аві ідей німецької реформації. У Литві центром нового руху була столиця Вільно, й особливо двір литовського князя Сигізмунда-Августа, котрий не приховував свого потягу до реформації. Та головним поширювачем протестантських ідей був патрон Адама князь Микола Радзивілл Чорний— віденський воєвода і литовський канцлер. Будучи двоюрідним братом жінки короля, він користувався необмеженим довір’ ям останнього, мав великі багатства і всі ці кошти віддавав на утвердження нової віри— кальвінізму. Прийняв нове вчення й Іпатіі^Потій. Він зрікається батьківської віри і стає протестантом, залишаючись ним приблизно до 33 років. Та потім несподівано знову повертається до православ’ я.
На той час справи православної церкви перебували у дуж е скрутному стані. Майже всі духовні посади від митрополита до приходського священика вважалися прибутковими, їх можна було вислужити у короля або купити за гроші. У церковному середовищі була відсутня будь-яка дисципліна: кожний робив, що заманеться, священики піклувалися передусім про те, аби задовольнити своїх патронів-поміщиків, ніж про пастирські обов’ язки.
Зовсім інше бачив Потій у католиків. Не минуло й десяти років з часу появи у Литві єзуїтів, як вони зламали опір своїх ворогів— протестантів. 1577 р. у Вільні було видано твір єзуїта Петра Скарги « О единстве церкви Божь-
181