часів, незважаючи на втрату внаслідок монголо-татарсько-
Їо завоювання такого суттєвого компонента, як держава. Ретроспективно пересаджуючи на грунт княжої доби поняття « Україна », « український народ », Верещинський тим Самим виявляв своє розуміння цих термінів як етнонімів.
Письменник не приховує свого пієтету перед давнім минулим України. Він розглядає його як гідну подиву та безсмертної слави богатирську добу. За переконанням Верещинського, то був час справжніх лицарів, які за доблестю та іншими чеснотами стояли врівень з античними героями. Ще не спустошена монголо-татарським нашестям земля народжувала « людей богатирських і таких гідних людей, яких за мужність і славу можна прирівняти до Самсона, Гектора, Геркулеса і Ахіллеса ». Подібні ренесансні алюзії письменника свідчили про сприйняття ним княжої доби в історії України як вітчизняної « античності ». Причому він ясно розумів, що ця українська старовина назавжди відійшла у минуле, канула в Лету. Таке дистанціонування Верещинським свого часу й часів Київської держави( при визнанні цілісного річища плину історії українського народу) було співзвучним з принциповими засадами історичної свідомості Відродження.
З почуттям людини, залю бленої в українську старовину, Верещинський змальовує картину казково багатої, могутньої країни— України княжої доби. Причому для повноти уявлення про історичне минуле київський єпископ
Використовував не лише писемні дж ерела, а й черпав інформацію безпосередньо з першоджерел « археологічного » характеру. Завдяки цьому йому вдавалися досить вмотивовані авторські умовиводи, що грунтувалися на принципах порівняльно-історичного методу. Це можна спостерегти на Прикладі опису Софійського собору у Києві, де письменник Виступив не лише у ролі « антиквара », який ретельно занотовує факти прямо з історичної « натури », але й заявив про £ ебе як історик. Так, за п р о в а д ж у ю ч и здобутий емпіричним шляхом матеріал у загальноісторичний контекст, він торкався питання про історично зумовлену роль Софійського собору у Київській державі, шукав аналогій архітектура Цього храму у світовій практиці тощо. У найвищих естетичйих оцінках цього шедевра зодчества княжої доби, з якими риступив Верещинський, опосередковано відбилося сприйняття ним давньої руеької культури як явища світового масштабу.
Йосип Верещинський з надією дивився у майбутнє України, Оптимізму додавала щедрість української зем л і—<
174