ських вторгнень на Фастівщину. Наприклад, того ж так $ 1593 р. Верещинський, спираючись на трьохтисячний кф зацький загін, завдав поразки татарському війську, послщ ному проти нього ханом. Київський єпископ отримав тоЦ ханський « подарунок »— пошматовану кінськими копитЩ ми арабську книгу з усним поясненням, що так само буД | вчинено з ним самим. Та погроза не злякала Верещинського: він тільки зміцнив оборонні укріплення і з Двома тисй * чами козаків почав чекати чергового татарського візиту. Переконавшись, що « попа » так просто не в & ЬМеш, хЙІ з ордою повернув назад.
Верещинський ніколи не зрікався свого « рудького » ко * реня. Він публічно підтверджував факт походження з роду українських шляхтичів^ Jjrej > бу « Корчак »), добре пам’ ятаїй чи, що його предки та родичі ' розглядали православну віта яц символ української духовності. В одній із п |>$ ць він повів про те, що його дід Федір ставився до вЛа <* ного сина Андрія( тобто батька Йосипа) як до « бісового ляха », оскільки того, всупереч родительеькій волі, таємно охрес * тили ще немовлям за католицьким обрядом. Через це вплті^ на Йосипа традицій старовинного українського роду Bepef щинських виявився найперше у тому, що, навіть здобувше єпископський сан, він ніколи не проявляв католицького фанатизму до православних.
Глибоко переймаючися лихою долею місцевого населен *» НЯ, nRCbMeHHHKjSLepiWHHCbKHń з великою художньою силоМ створює образ сплюндрованої ворогом рідної землі— Ук * раїни. Причому виступає не стороннім спостерігачем кри * ваво! драми, яка розгортається прямо на його очах, а зня * ходиться в епіцентрі народних страждань, гостро співпереживаючи тим, хто безжально нищиться, потрапл^ у невільницькі пута, позбавляється засобів до існування^ ' « Мила вітчизна », « твій народ »— у таких термінах Вер «$ щинсьвдй окреслює свою причетність до вітчизни-Україну Та її народу. « Уже твій братик у нього в путах, ніби якийс | г злочинець, у своїй невинності біжить біля коня жорстокопі поганина. Вже його дружина у бридкого поганина... Йога милі дітки вже не як квіточки сидять за столом свого мЦ | лого вітця, а як щенятка скавулять і виглядають з мішк^ Поганина для потіхи його і на велике горе милої рідні | А вже дим за ним курить, і ще перед його очима тліє влас * ва маєтність та осілість ».
Прагнучи врятувати Україну від такого лиха, ЙосіШ Верещинський розробляє кілька проектів оборану— від оселення на турецько-татарському пограниччі мальтійський
171