раду він обіймав до самої смсрті, незважаючи на те, що £ 1589 р. став нареченим( номінатдм), а з 1593 р. посвяче- НИмТсиївським єпископом. w-.- *—--
Резиденцією новоспеченого католицького єпископа став фастів, у якому Верещинський побудував укріплений за- $ ок, а саме містечко перейменував на Новий Верещин. У ті.§ аси на Київщині досить часто з’ являлися непрохані roę: ki— татари. Не дивно тому, що Верещинський заводить, йруж бу з. козакаміц яких вважає захисниками й справжніми синами Вітчизни. Прославляючи у шршах доблесть українських козаків, він доводив, що їм ітід * хилу завдати нищівного удару по Кримському ханству і таким чином разавжди покінчити з воєнною загрозою » з півдня. « Коли б | е ж пішли козаки до Таврики,— писав Верещинський,— то катарам, певно ж, швидко намилили б шиї ».
Київський єпископ постійно клопотався за козаків пегред урядом, вигороджуючи їх злочинні, з точки зору оф і ційної Варшави, вчинки. Зокрема, він зайняв лояльну позицію у справі залагодження наслідків конфлікту з черкаським старостою Олександром Вишневецьким( серпень І593 р.), що виник внаслідок вбивства гетьмана Криштофа Косинського. Верещинський виявив достатньо твердий х а рактер, виступивши проти схвалених сеймом репресивних " Заходів.- ' *' ' ■ '
С х о ж и м чином повівся київський єпископ і під час конфлікту між козаками Ta^jg^^jbR^M замковим^урядом( осінь ą593 р.). В ін визнав^справедливиміГмайнові та інші претенз ії козаків до воєводської адміністрації Києва, звинувативши останню в порушенні людського й Божого правагГрй факт, що згадана справа закінчилася мирннм порозумінням сторін, багато в чому завдячував посеведнапькнм Зусиллям Верещинського. Прикметно, що, наближаючись £ супутниками до козацького війська, яке вже готувалося до штурму Києва, він наказав Заграти на шоломийках мелодію духовного псалому, щоб таким чином засвідчити мирні наміри посольства й показати, що йдуть « свої ». Цей випадок свідчить про грунтовну обізнаність київського єпископа з психологією та звичаями українського козацтва. М іж іншим, своїми знаннями Верещинський поділився £ послом австрійського імператора Еріхом Лясотою, коли £ ой зупинився у нього, прямуючи на Січ.
Через свою црокозацьку позицію Верещинський іноді Навіть потрапляв у королівську немилість. Тож не дивно, | цо козаки прихильно ставилися до київського єпискона й бхоче надавали йому збройну допомогу для відбиття татар
170