проти власної волі приймає сан священика. З-під пера Орїховського виходить цілий ряд праць, які здобувають велику популярність як на батьківщині, так і далеко за її межами. Зокрема, дві його промови « Про турецьку загрозу », у яких йшлося про заходи, завдяки яким, на думку письменника, можна було перекрити шлях агресії Османської Порти проти народів Європи, неодноразово перевидавалися у Римі, Базелі, Франкфурті. « Промова на похоронах Сигізмунда І » була вміщена до антології « Промови славетних мужів », що вийшла друком у Венеції 1559 р.( пізніше кілька разів перевидавалася у Венеції, Парижі, Кельні).
Оріховський усвідомлював себе українцем. Свої твори часто підпйсував подвійним прізвищем— Оріховський- Роксолан або Оріховський-Русин. У них він виступає на захист України від турецько-татарських вторгнень, симпатизує православній релігії( хоча сам залишається католиком). Разом з тим письменник сповідує мораль « політичного поляка »— вважає себе повноправним представником « шляхетського народу » Польського королівства й глибоко вірить у вищу справедливість політичного устрою країни, який забезпечує панівній суспільній верстві свободу та широкі привілеї.
Оріховський поділяв гуманістичні погляди, що стверджували цінність окремого індивіда й возвеличували його призначення у світі. Він акцентував увагу на божественній природі людини, наділеної розумом і свободою волі. Ця родова, субстанційна ознака людини як вершини творіння проявлялася в кожній особистості, котра мала створену за подобою Творця « пам’ ятливу, вільну і розумну » вічну душу. Відповідно до цього головне призначення земної людини полягало в тому^щоб досягти пізнання Бога та вічного життя, спираючись на свої божественні задатки. Висловлені Оріховським думки перегукувалися з поглядами найбільш значущої постаті у суспільній думці Німеччини кінця XV— початку XVI ст. Еразма Роттердамського, для якого одним із основних було питання про свободу волі.
Гуманістичний світогляд Оріховського проявився також у його схилянні перед величчю наділеної розумом людини, яка пізнає свою божественну природу і навколишній світ. Письменник надавав великого значення пізнавальній діяльності індивіда, що виступала одним із засобів його самоствердження. Ж ага пізнання штовхала людину на пошуки власної дороги до істини. Ця дорога, зауважував Оріховський, нагадує незнайому вузьку стежку, і, щоб на тому шляху не збитися на манівці, мало однієї віри— потрібен
165