гЦях, регламентувалося збирання данини. Починаючи з часів Олега уряд Давньоруської держави, що перебувала в процесі формування, наполегливо й послідовно освоює землі дедалі нових і нових союзів племен. Наступники Олега( Ігор, Ольга, Святослав і Володимир) створюють дер жаву як мирними, так і насильницькими засобами. На кінець X ст. владу київського князя Володимира Святославича визнають вже основні східнослов’ янські землі: полян, сіверян, древлян, новгородських словен, кривичів, радимичів, уличів, хорватів. Д о складу Давньоруської держави увійшли також землі неслов’ янських племен: чуді, весі, мері та ін.
Від самого початку Київська Русь була поліетнічною державою. Разом з русичами, що складали абсолютну більшість населення, там жило більше 20 різних неслов’ янський народів. У перебігу розселення з території прабатьківщини на обширі Східної Європи слов’ яни просто не могли не взаємодіяти з багатьма етносами, що здавна посідали ті землі. На півдні то були скіфи, сармати й фракійці, пізніше алани та болгари, на заході— балти, на північному сході й заході— угро-фінни. Всі вони тією чи іншою мірою за лишили слід у слов’ янській етнокультурній спільності.
Специфіка письмових дж ерел— вітчизняних та іноземних— не дозволяє скільки-небудь докладно описати внутрішню історію Київської Русі аж до ЗО— 50-х рр. XI ст., коли в Києві, Новгороді, а згодом і в інших великих містах розпочинають вести літописи. Всі події до середини XI ст. літописці відтворюють за відомими їм Нечисленними пам’ ятками писемності, але в основному— за фольклорними творами. Народні ж перекази і легенди, дружинні пісні й билини свою увагу зосереджують головним чином на героїчному минулому давньоруського народу. Так наука дізн а лася про відчайдушно-сміливі походи Аскольда, масштабні воєнні експедиції київських князів Олега Віщого, Ігоря Старого, Святослава Ігоревича. Всі вони описані майже повністю за фольклорними пам’ ятками.
Сучасні вчені загалом солідарні у думці, що Руська земля часів Володимира Святославича та Ярослава М удрого була ранньофеодальною імперією. Не випадково давньоруські літописці починають вживати поняття « єдиновладдя » саме з часу вступу на престол Володимира Святославича( 976). « І почав княжити Володимир у Києві єдиновладно ». Було створено державний апарат, хоч і примітивний попервах; княжі намісники отаборились у містах, які ще недавно були центрами мало залежних від Києва
14