ви, по-друге, його усі шанують як чоловіка розсудливого й достойного, і єдине, що стоїть на заваді, це те, що князь— « русин і вождь схизматиків ».
Особливість місії роду Острозьких як відповідальності перед Богом за долю свого народу підкресленого звучання набула наприкінці XVI— початку XVII ст. Це пов’ язані з одним із найбільших духовних досягнень суспільства того часу: усвідомленням власного історичного коріння, вираженим, зокрема, через культ предків. Історіографічні пошуки українських мислителів можна в головних рисах звести до встановлення історико-генетичного зв’ язку з минулим через ідею безперервності історії від Київської держави до України-Русі, що доводило легітимність претензій тогочасного Києва на спадщину Києва княжого. Уособленням старої Русі служили руські князі, передовсім бльга, Володимир Великий і Данило Галицький. Прямими Й нащадками могутніх володарів давньоруської доби в письменстві кінця XVI— середини XVII ст. проголошувалися волинські княжі роди, які тим самим служили свого роду « речовим доказом » безперервності історико-генетичних традицій українського( руського) народу. « Паростю Ёолодимира Великого, який Руську землю охрестив », називав Костянтина-Василя Острозького у 1698 р. Іпатій Потій. Герасим Смотрицький у вірші, що завершував переД & ову до Острозької біблії( 1581), підкреслював йе тільки кровну, а й духовну спадкоємність, вишиковуючи християнські чесноти княжого дому в один логічний ряд:
Владимир бо свой народ крещеніем просвітил, Константин же богорааумія писанєм освітйл.,.
Отже, як бачимо, традиція кінця XVI— початку XVII ст. без вагань наділяла Острозьких правічно руським походженням і вважала їх прямими нащадками князів Рюриковичів. Власна генеалогічна легенда княжого дому, оформлена в цей ж е час, виводить їх рід з коліна волинської гілки Мономаховичів-Романовичів( ЦІ © ж версію обстоювали російські генеалоги кінця XIX— початку XX ст.). Однак їй бракує доказів спорідненості між Васильком, єдиним сином Романа Даниловича, і Данилом з Острога, його гіпотетичним нащадком, першим документально зафіксованим князем Острозьким. Ще більш сумнівною ця
в ер сія виглядає, якщо врахувати часову відстань, що розділяла Василька й Данила: перший помер у середині XIII ст. у дуже похилому віці, бо вже 1207 р. був князем Белзьким, а другий вперше згадується аж під 1340 р. Іншу
157