Княжіння Свидригайла тривало недовго. Відразу після Інтронізації він розпочав війну з Польщею( власне, з бра- Чгом Ягайлом) за Поділля й Волинь, одночасно налагоджуючи інтенсивні стосунки з мазовецькими князями, потенційними суперниками короля, а також укладаючи угоди з Орденом, Волощиною і Кримським ханством. На чільне місце при його дворі висувається руська знать, що дратувало придворну еліту— найбагатших і найвпливовіших магнатів Чорної Русі й Литви, католиків за віровизнанням. Занепокоєний польський двір вступив у таємні переговори з Жигимонтом Кейстутовичем, братом Вітовта, кандидатуру котрого підтримувала усунута від влади група колишніх придворних. У результаті двірцевого перевороту у вересні 1432 р. Жигимонт захопив владу, а Свидригайло зм у шений був рятуватися втечею до Полоцька.
Розпочалася тривала громадянська війна, що стала, по суті, неоголошеною війною між Руссю, з одного боку, та Литвою й Польщею— з іншого. Збройні сили, які підпорядковувалися Свидригайлові, складалися переважно з князів та бояр українських земель— Волині, Київщині! та Чернігово-Сіверщини. На р. Швянтій під Вилкомиром( нині м. Укмерге в Литві) 1 вересня 1435 р. відбувся вирішальний бій між армією Жигимонта, підсиленою польськими загонами, і військом Свидригайла, керувати яким спеціально прибув із Чехії герой гуситських війн Жигимонт Корибутович, син князя Дмитра-Корибута Чернігово-Сіверського. Але щастя зрадило Русі: сили Свидригайла за знали величезних втрат і були розгромлені. Лише в полон, не рахуючи загиблих, потрапило 42 вірних Свидригайлу руських князя, а сам він мусив рятуватися втечею.
Навесні наступного року його бачили вже у Києві, що перетворився на своєрідну столицю опозиції. На бік Свидригайла перейшли сіверські міста і союзники-татари, з якими він Здійснив похід на Поділля, заволодівши Брацлавом і Вінницею. По кількох роках нерівної боротьби, коли владу нового великого князя визнала вже фактично вся Русько-литовська держава, крім Київщини, Чернігово- Сіверщини й Волині, Свидригайло опинився у вкрай скрутному становищі, хоча й далі продовжував перманентну війну. Так тривало до 1440 р., аж доки від руки змовників не загинув його опонент Жигимонт Кейстутович. Новий великий князь, малолітній Казимир Ягайлович, за порадою опікунів визнав за Свидригайлом пожиттєвий титул великого князя і право на Волинську землю.
151