Однак на цей раз великий князь випередив події: пізньої осені цього ж року його агенти таємно схопили Свидригайла. Він був ув’ язнений на довгі роки. Деякий час його перевозили з однієї фортеці до іншої, остерігаючись прибічників.
Згодом князя було кинуто до підземелля однієї з фортечних веж неприступного Кременецького замку під особисту відповідальність намісника Конрада Франкенберга. Але вірні Свидригайлові волинські князі Дашко Острозький та Олександр Нос зуміли втертися у довіру до Франкенберга настільки, що той необачно доручив їхнім слугам очолити варту протягом Великоднього тижня 1418 р. У ніч під Страсну п’ ятницю загін із 600 вершників оточив зам кову гору, а люди Острозького за умовним сигналом спустили звідний міст. У короткій сутичці Конрада було вбито, його залогу, що складалася з поляків і литовців, порубано, а Свидригайла цієї ж ночі вивезено до Луцька, де на нього вже чекала боярська кіннота. З почтом у 50 вершників-волинян втікач через Волощину дістався двору німецького імператора в Австрії, далі як гість королівської родини відвідав Угорщину, звідки знову розпочав переговори зі своїми давніми спільниками— прусськими рицарями.
Занепокоєний король Ягайло після довгих переговорів умовив Вітовта ще раз помиритися з ворогом, повернувши йому сіверські міста, з яких почалася московська одіссея,— Чернігів, Новгород-Сіверський, Брянськ. Свидригайло прийняв запропоновані умови перемир’ я і влітку 1420 р. вже вкотре повернувся додому, погодившись скласти присягу вірності ненависному Вітовту.
Після смерті останнього у листопаді 1430 р., Ягайло, як номінальний верховний володар Польщі й Великого князівства Литовського, мав право впливати на вибір великого князя. З двох можливих кандидатур— молодшого брата Вітовта( Жигимонта Кейстутовича) і Свидригайла— він вибрав останнього і саме йому послав символ влади— великокнязівський перстень. Сучасники твердили, ніби Ягайло дійсно мав певний сентимент до неспокійного молодшого брата. Однак слід гадати, що переважали міркування Іншого плану: неприязнь до роду Вітовта і побоювання створити прецедент прямого успадкування русько- Литовського трону. Не останнє значення мало й те, що кандидатуру Свидригайла підтримувала православна Русь, тобто більшість збройного боярського загалу, тим часом як сам князь, як уж е згадувалося, був католиком, і таче поєднання в особі будь-кого іншого важко було уявити.
150