в даж е доселе ужу не може быти таков: но единаче замку тогда не може взяти в Киеве Едика ».
Однак, хоча татари й отримали перемогу, втримати владу над населенням українських земель вони не змогли. Литовська держава протягом, ще кількох десятиліть розширяла свої володіння аж до Чорного моря. За князювання Вітовта були збудовані фортеці Каравул на середньому Дністрі, Білгород і Чорногород на нижньому Дніпрі, а також Хаджибей, де пізніше виникла Одеса.
У цей час життєво важливою справою для короля Ягайла( 1350— 1434) було якнайтісніше об’ єднати Литву з Польською державою, реорганізувати її устрій, підкорити польському впливові. Це викликало незадоволення як самих литовців, так і українців та білорусів. На бік останніх стала й православна церква, і хоча першим оборонцем незалежності Литовської держави став Вітовт, він, одначе, не поспішав допускати українців до влади, й ого політика посилення литовського впливу на українські й білоруські землі привела до ліквідації на них удільних князівств і утворення областей з литовськими намісниками. У той же час Вітовт давав привілеї польському й німецькому міщанству, створив католицькі єпископські кафедри у Луцьку і Кам’ янці-Подільському. Натомість його наступник Свидригайло( 1430— 1432) був позбавлений престолу польськими й литовськими магнатами саме за те, що залучав до державного управління українську та білоруську шляхту.
Тим часом загроза з півночі не вщухала. 1409 р. почалася так звана « велика війна », у якій Литва і Польща виступили союзниками проти Тевтонського ордену. Наступного року німці зібрали для походу 80-тис. військо. Д о в і давшись про це, Вітовт привів у Пруссію 100-тис. армію, до якої входили литовські, польські, а також декілька українських, білоруських, три російських полки і загін чехів під командуванням Яна Ж ижки % майбутнього проводиря гуситського руху.
Битва відбулася 15 липня 1410 р. на території, захопленій Тевтонським орденом у пруссів, біля селищ Грюнвальд і Танненберг. Полки Вітовта і Ягайла завдали лицарям-хрестоносцям нищівної поразки, поклавши кінець їх нім агресивним устремлінням. « Історія Русів » зазначає, що гетьман Венцеслав Світольдович, котрий у Грюнвальдській битві очолював українські полки, « захищаючи воїнct # qm своїм спільне Королівство Польське від лихих тоді ніц ц ьк и х хрестоносців... за повелінням королівським, зл у чившись з воїнством польським та литовським, мавши при
140