у сферу свого політичного й економічного впливу майже всі білоруські, українські й деякі російські землі, свої претензії на них заявляла і Польща, яка протистояла Литві у її політиці прилучення нових територій. Однак обидві держави мусили рахуватися з дедалі зростаючою силою, яку являв собою у другій половині XIV ст. Тевтонський орден. Німецькі лицарі-хрестоносці, як відзначалося вище, ве р аз на протязі історії захоплювали польські та литовські землі і, наприкінці XIV— на початку XV ст. досягшя вершини могутності, готувалися до нових агресивних дій. Д обре усвідомлюючи цю небезпеку, правителі Литви і Польщі шукали можливості для об’ єднання своїх сил. Так виникла ідея унії між обома державами. 14 серпня 1385 р. в замку Крево біля Вільно великий князь литовський Ягайло( 1377— 1392) підписав з польськими послами акт, за яким він обирався на польський трон і мав одружитися З королевою Ядвігою. Ягайло погоджувався на поширення впливу католицької церкви серед литовського,, білоруського та українського, населення, повернення захоплених раніше орденом польських і литовських земель, приєднання до Польщі Литви й України. Після Кревської унії Велике князівство Литовське хоча й продовжувало існувати, але підпадало у дедалі більшу залежність від Польщі. Ц е викликало незадоволення як литовського, так і руського населення. Очолив боротьбу за незалежність Литви Вітовт( 1350— 1430), який княжив у цей час у Гродні і Луцьку. Він домігся від Ягайла визнання за собою титула великого князя литовського( з 1392 р.), а 1398 р. бояри литовські і руські б $ яри проголосили його королем литовським та руським. Крітську унію було скасовано. Водночас розгорнулася боротьба між Л и товським князівством і Польщею за українські й білоруські землі. Цим скористалася татарська орда, яка влітку 1399 р. зосередилася на лівому березі Ворскли, готуючись до походу на Канів, Київ, Чернігів та інші міста. Вітовт зібрав проти татар литовські, українські, білоруські, руські й польські дружини, але потерпів повну поразку і відступив на Полісся. Орда насунула на Київщину і невдовзі з’ я вилася під стінами Києва. Не зумівши зламати мужній опір захисників міста, татари, отримавши викуп, відійшли в Крим, щоб знову повернутися 1416 р. Цього разу їм вдалося захопити місто. Київ був пограбований і зруйнований. Літописець писав про цю подію: « В лето 1416 Едика... nóплени рускую землю, и Киев, и Печерский мойастыр сожже и со землею соровна, яко оттоле Киев погуби красоту свою,
139