Історія України в особах: IX-XVIII ст. Istoriia_Ukrainy_v_osobakh_IX-XVIII_st | Page 132

ців князі особливо любили й шанували, намагаючись за
будь-яку ціну' мати їх при своєму дворі, щоб ті розважали
й прославляли їх у піснях. Той явний інтерес, який виявив
князь Данило до Митуси, підтвердж ує цю думку,
.Київська Русь здавна мала таких придворйих поет|в І
співців. Згадаймо хоча б Бояна, звеличеного у «Слові ńpó
Ігорів ПОХІД»}
Бонн бо наш віщий
Як хотів кому пісню творити,
Розтікався мислю по дереву,
Сірим вовком по землі,
Сизим орлом попід хмарами.
( Переклад М. Рильського.)
Останніми роками дослідники дедалі більше схиляються
до думки, що самё «Слово про Ігорів похід» довгий чае
жило в усній формі, виконуючись співцями на княжих з і­
браннях і бенкетах.
У написаному літописцем Нестором «Ж итії Феодосія
Печерського» мовиться, що коли той одного разу, на по­
чатку 70-х рр. XI ст., завітав до палацу великого князя
київського Святослава Ярославича, то побачив артистів,
котрі грали й співали, тішачи володаря та його гостей:
одні — на гуслях, інші — на оргйні. Можливо, такий орган
і зображений на одній з фресок Софійського собору
в Києві.
Час від часу в літописи та західноєвропейські хроніки
потрапляли уривки пісень, створених Придворними поета­
ми та співцями. Польський історик XV ст. Ян Длугош пере­
казав уривок пісні, складеної при дворі тестя Данила Га­
лицького— Мстислава. Галицько-Волинський літопис від­
кривається величальною піснею князеві Роману Мстисла-
вичу, виконаною в дусі високих зразків середньовічної пое­
зії. Його сини Д анило й Василько мали при своїх дворах
таких співців, про що довідуємося зі слів галицького лі­
тописця середини XIII ст.
Найімовірніше буде вважати, що Митуса й був
таким придворним поетом, співцем великої 0 Лави, що під­
креслив навіть не прихильний до нього літописець. Н ап ев-.
не, він виконував речитативом власні пісні ПІД акомпане­
мент гуслів, арфи або лютні — так само, як славнозвісні
західноєвропейські трубадури. Спадає на думку образ
майже сучасника Митуси — всесвітньо відомого прован­
сальського трубадура Бертрана де Борна (1140— 1215),
130