єпископа й пограбував його гордих слуг( бояр.*— Л ет.), роздер їхні боброві колчани і прилобки їхніх шапок з вовчого і барсучого хутра ». Літописець помилився: все ж таки єпископа Андрієві не пощастило схопити. Він разом з Р остиславом був на вигнанні в Угорщині. Але єпископське багатство дісталося переможцям.
Перемишльський єпископ, мов справжній князь— а вінтаки ним і був, але не світським, а духовним,— мав пишний 1 багатий двір. Він мав навіть власного співця, що тішив єпископа та його гостей своїм співом. Галицький літописець мовив про це з іронією й не властивою йому злостивістю: « Знаменитого співця Митусу, котрий колись із гордощів не захотів служити князеві Данилу, обдертого й зв’ язаного привели( до Андрія.— Авт.). Тобто, як мовив приточник *: « Марнославство твого дому загине; бібр і вовк, і барсук будуть з’ їдені ». Так у притчі було сказано ».
Незвична зловтішність галицького літописця пояснюється, гадаємо, тим, що в його очах той Митуса( певно, зменшувальна форма від імені Дмитро) був уособленням феодальної руйнівної анархії, боярської та церковної. А дж е книжник, висловлюючи ідеї передової частини галицького суспільства, підтримував прагнення Данила до централізації Галицько-Волинської Русі.
Не відаємо, чому так сталося, але розповідь Галицько- Волинського літопису про Митусу залишилася в давньоруському письменстві єдиною. Це при тому, що люди його професії жили й у інших містах Давньої Русі. Не доводиться тому дивуватись, що існують, різні тлумачення процитованих уривків джерела. Відомий український фольклорист та літературознавець М. Максимович у 70-х рр. минулого століття писав: « Згаданий Митуса був знаменитий у свій час церковний співець, що належав до півчих перемишльського владики, але не побажав раніше вступити до півчих князя Данила Романовича ». Здається, на таку думку вченого навернула приналежність Митуси до двору церковного владики. Вважаємо її сумнівною.
Ближчим до істини, як нам здається, виявився російський історик Д. Іловайський( 1832— 1920), котрий заперечив припущення М. Максимовича. Якби той був півчим чи навіть просто світським співаком, навряд чи князь Д а нило став би добиватися залучення його на службу. Як гадав Д. Іловайський, Митуса належав до придворних поетів, можливо, з числа князівських дружинників. Таких спів
* Той, що склав притчу. б 8— 178 129