9 братом Васильком спішно зібрали військо й пішли на Галич. Ростислав, тільки-но почувши про наближення війська Романовичів, залишив престол і втік до Угорщини, король якої підтримував його проти Данила. Якийсь час Романовичі переслідували ворога, а потім повернулись д о дому, щоб « усїавити землю », тобто укріпити південні рубежі Галицько-Йолинського князівства, яким загрожували татари.
Ростислав утік, але бояри, що посадили його в Галичі й всіляко підтримували, залишились. Тоді Данило не міг ще увійти до Галйча, бо не вистачало сили. Але він вирішив придушити вогнище боярської опозиції на заході Галицької землі. Одним з оплотів великого боярства завжди був Перемишль. « Гірська країна Перемишльська », як називав її літописець, здавна користувалась певного автономївіо в складі Галицького князівства. Тому сприяло окраїнне положення, загубленість у горах її центру— града Перемишля. В ті роки у ньому не було князя, зате порядкував церковний володар, галицький єпископ Артемій.
У науковій літературі вже відзначалося, що церква, яка сво « ю природою була покликана зміцнювати центральну владу й противитися сутичкам між феодалами, у Галицькому князівстві стояла все ж таки ближче до бояр, ніж до князя, та ще й такого владного й рішучого, як Данило Р о манович. Єпископ Артемій благословив Ростислава на галицьке княжіння, неначе забувши, що той не мав династичних прав на престол, бо живі й здорові були галицькі « оТчичі » Данило й Василько. Характерно, що коли при наближенні раті Романовичів княжич Ростислав побіг до Угорщини, « разом з ним,— іронічно нотує літописець,— тікав Артемій, єпископ галицький, та інші галичани », тобто великі бояри.
Галицький книжник докладно розповів про каральну експедицію, споряджену Данилом до Перемишля. У місті тоді правив за воєводу якийсь Костянтин рязанський, певно, хтось із роду рязанських князів, що служив Ростиславу. « Данило послав двірського *( Андрія.— Авт!) до Перемишля проти Костянтина рязанського, присланого від Р остислава, а єпископ перемишльський( Артемій.— Авт.) був у змові з ним. Коли Костянтин почув, що Андрій іде на ньоґо, він утік уночі. Андрій його не застав, але застав
* Хтось на зразок міністра двору в пізніші часи, один з найвищих урядовців у давньоруських князівствах. Д о того ж Андрій був оІЦ М з найкращих воєвод князя Данила.
128