р о м а н а над ятвязьким союзом племен— ятвяги перебували fta стадії розкладу родоплемінного ладу. Пам’ ять про здобутки волинського князя 1198 р. зберігалася в наступних поколіннях. Польський хроніст XVI ст. Мацей Стрийковський доніс до нас народний переказ про те, що Роман запрйгав литовських бранців( тобто ятвягів) у плуги. А пізній російський « Докладний літопис » додає до цього: « Один литвин, що в плузі тягнув, навчившись руської мови, сказав: « Романе, Романе, худим( бідним) живеш, Литвою ореш ».
Фольклористи знають, що мотив запрягання переможених у плуги є одним з найбільш поширених у давньоруському та й узагалі світовому фольклорі. Навряд чи-Роман орав на полонених ятвйґах^ але цей легендарний переказ відбив велет § нський розмах його перемоги над хижими ятвязькими князьками, їхніми погано озброєними, але швидкими й зненацька нападаючими загонами.
Утвердження в Галичі й створення Романом могутнього Галицько-Волинського князівства висунуло його на одне з перших місць у князівській ієрархії Русі. Роман розуміє це і, прагнучи до об’ єднання Південної Русі, заявляє свої права на Київ. 1202 р. він відібрав стольний град Русі у колишнього тестя Рюрика Ростиславича й посадив там людину з свого оточення: удільного волинського князя Інгвара Ярославича Луцького. А наступного року заволодів Києвом і послав туди посадника, воліючи залишитись На галицькому столі.
Д о історії Роман Мстиславич увійшов не лише як сміливий воїн та вмілий полководець, йом у належить честь вкладання проекту додержання « доброго порядку » на Русі, тобто припинення міжкнязівських чвар і організації центральної влади у федеративній Давньоруській державі. Робійський історик XVIII ст. В. Татіщев переказав зміст Романового проекту, запозичений, слід гадати, з давньоруського дж ерела, що не дійшло до наших днів.
« Добрий порядок » Романа зводився до головної умови: у випадку смерті київського володаря нового великого князя повинні обрати шість князів: суздальський, чернігівський, галицько-волинський, смоленський, полоцький і рязанський. « Якщо ж хтось із князів розпочне війну проти Іншого,— писав Роман Мстиславич,— то великий князь київський разом з місцевими князями його судить і приборкує. Якщо ж на когось війною прийдуть половці, угорці, поляки або інший народ і сам той князь не зм ож е обо
112