Тим часом з візантійських джерел відомо, що насправді імператор Олексій зник з обложеного хрестоносцями Константинополя влітку 1203 р., якийсь час блукав материковою Грецією, а потім потрапив у полон до одного з ватажків хрестоносців, Боніфація Монферратеького, котрий вислав його до своїх володінь у Італії. Згодом колишній імператор звільнився і розпочав боротьбу за владу з главою Нікейської імперії( що виникла на уламках Візантії в Малій А зії) Федором І Ласкарем. У битві поблизу Антіохії Олексія Ангела захопили у полон і ув’ язнили в одному з монастирів Нікеї, де він невдовзі помер.
Фантастична історія про втечу візантійського імператора до Галича грунтується на давній версії( бо Длугош запозичив її з якогось не відомого нам давньоруського д ж ер ел а), що Роман Мстиславич близько стояв до візантійського імператора, був йому другом, і тому Олексій Ангел не бачив кращого місця для порятунку, ніж столиця Галицько-Волинського князівства. Напевне, у цій легендарній історії проглядає спогад про дійсну втечу майбутнього імператора Андроніка Комніна до Ярослава Галицького 1164 р.
Певна річ, взаємини з Візантією становили одну з домінант у зовнішній політиці Романа Мстиславича. Однак проза життя змушувала його приділяти увагу більш буденним стосункам із західними сусідами, що завжди були не від того, аби поласувати багатим шматком Романової держави. Князь узяв участь у міжусобній боротьбі між претендентами на загальнопольський престол— синами Казиміра Справедливого та їхнім дядьком Мєшком. Згідно розповіді польського хроніста Кадлубка, у кривавій битві на річці Мозгаві 1196 р. допомога Романа Казимировичам вирішила справу на їхню користь. Потому сини Казимира підтримували Романа у змаганнях за об’ єднання Галичини й Волині.
М айже одночасно Роман Мстиславич завдав вирішальної поразки спорідненим з литовцями войовничим племенам ятвягів— ось чому автор « Слова про Ігорів похід » оспівав перемоги Романа над « Литвою »! Агресивні й нахабні ятвязькі князьки постійно зазіхали на західні землі Галицько-Волинської Русі. Особливо терпіли від них селяни порубіжних земель та городяни прикордонних міст. Як оповідає Київський літопис під 1198 р., волинський князь « ходив на ятвягів мститися, бо вони воювали його волость ». За цими скупими словами криється грандіозна перемога
111