Історія України в особах: IX-XVIII ст. Istoriia_Ukrainy_v_osobakh_IX-XVIII_st | Page 112
ворога з тилу вдарив руський князь Роман і завдав йому
нищівної поразки. Половці в паніці кинулися тікати. В ізан
тія була врятована.
Давньоруські літописи знають про два наступних похо
ди Романа Мстиславича до Половецького степу, які він
здійснив, уж е будучи великим галицько-волинським кня-
8еМ,— у 1202-му й 1204 рр. Вони повідомляють, що 1202 р.
половецькі орди як завж ди несподівано вдерлися на П ере
яславщину й Південну Київщину. Певно, Роман заздал е
гідь довідався про майбутній напад кочовиків, тому що
з дружиною й загонами підвладних йому бояр своєчасно
перебрався ближче до південних рубежів Руської землі.
Коли половці поверталися додому, Роман наздогнав їх за
річкою Россю, розбив і відібрав награбоване й полонених.
А лютої зими 1204 р. князь зібрав південноруських воло
дарів і стрімко пішов до Половецького степу, розгромив
військо ханів і повернувся додом у із здобиччю та визволе
ними з полону руськими людьми. Галицький книжник у по
смертній похвалі Романові, наслідуючи найліпші зразки
середньовічного красного письменства, патетично вигукнув,
що цей князь «кинувся був на поганих (язичників.— Авт:),
мов лев, був сердитий, мов рись, і нищив їх, неначе кро
кодил, і переходив землю їх, мов орел, був хоробрий, нена
че ТУР»-
Історики гадають, що на схилі 90-х рр. XII ст. Роман
втрутився у війну між Візантією й половцями на прохання
її уряду. Напевне, між ним та імператором існувала сою з
ницька угода. Справа не обмежилася одноразовою допо
могою. Д руж ні взаємини тривали й далі. Про це свідчить
посольство Романа до В ізантії на чолі з Твердятою Остро-
миричем, яке бачив у Ц аргороді 1200 р. новгородський па
ломник Добриня.
Приязні стосунки Романа з візантійським імператор
ським домом були добре відомі на Русі та за її межами.
Інакше не можна пояснити кілька легенд, що виникли на
вколо імені цього князя та членів його родини. Так, Ян Д лу-
гош у XV ст., залеж ні від нього польські історики XVI ст.
та український Густинський літопис XVII ст. повідомляють,
що після здобуття учасниками IV хрестового походу Кон
стантинополя 1204 р. візантійський імператор Олексій Ан
гел утік в Ґалич до князя Романа, котрий прийняв його
з великою Честю. Ця легендарна версія досі у шані серед
істориків та філологів-русистів; її, зокрема, підтримують
російські академіки Д . Лихачов та Б. Рибаков.
110