ном », хота відтоді великого князя не стало. Галицько-Волинська Русь була розділена між синами Данила: Лев сів у західній частині, володіючи Львовом і Перемишлем, Мстиславу дісталась Східна Волинь з Луцьком, а Шварно Отаборився в Галичі, маючи на додаток ще й Чорну Русь) Забуж ж я на півночі Волині.
Коли 1269 р. у Володимирі помер Василько Романович, р в Галичі— Шварно Данилович, основну частину Галицько-Волинської Русі поставив під свою владу Лев Д анилович. Однак йому було далеко до державної мудрості й розважливості батька. Не мав Лев ані крихти дипломатичного хисту Данила Романовича. Тому постійно воював з сусідами, найперше з Польщею, з якою його батько жив у приязні. Головне ж— Лев змирився з пануванням Золотої Орди й не помишляв боротися з нею.- Навпаки, він прагнув використовувати татарських воєначальників у війнах проти Польщі. Але й це у нього виходило погано.
Лише частина Волині із стольним містом Володимиром дісталася в спадок ринові Василька Володимирові. Він належав до найбільш привабливих постатей історії Галицько- Волинської Русі другої половини XIII ст. Володимир Василькович не замахувався на справи європейської політики, а мирно й розумно правив у своєму невеликому князівстві. Протегував землеробству й ремеслам, турбувався про те, щоб феодали не кривдили трудовий люд. Волинський літописець з шанобливим подивом записав про свого князя: « Почав княжити на батьковому місці( Василька Романовича.— Авт.{) син його Володимир, що світився правдолюбством до всієї своєї братії й до простих людей ». У княвювання Володимира будувалися міста й фортеці, розвивалося господарство, особливо піднеслися мистецтво й література. Сам князь власноручно переписував книжки, наче наслідуючи свого пращура Ярослава Мудрого.
Та кращі часи Галицько-Волинської Русі залишились позаду. Могутньому великому князівству Романа й Д анила не судилося воскреснути. Ніщо в історії, як і в житті, не повторюється. Чвари поміж нащадками Романовичів, боярська опозиція, проводирі якої знову підняли голови по смерті Данила, наростання процесів феодальної роздробленості, що об’ єктивно були неминучим супутником суспільно-економічного поступу в той час,— все це призвело t-до того, що в середині XIV ст. Галицько-Волинська Русь '" потрапила під владу Польського королівства й Великого князівства Литовського. Але пам’ ять про могутню й прекрасну державу Романа і його нащадків збереглася в народі.
106