тільки піддаватися провидінню часу, його божественній силі, яка змінить усе й дозволить нам отямитися, зметикувати де саме криється наша правда. Таким чином, невдовзі, ти віддячишся мені, що не дозволила, щоби ти заблукав, що відчинила дверей істини, що допомогла, не потребуючи жодної відзнаки.
Очевидно, що ще заздалегідь я передрік такі спроби розпочати нові романтичні інтриги, еквівалентні демонстрації жалю, виразистим проявам страждання, якого не могла позбутися.- Ризикуєш зруйнувати все, додав я із сарказмом.- Щось не віриться. Особливо, зараз... Тепер знаєш, що я тобі потрібна, але відмовляєшся визнати це. Не думай, що виню тебе. Розумію досить добре.- На що натякаєш? Щось не можу зрозуміти.- Напрямець? Я жалкую із-за того, що трапилось. Ти маєш абсолютний привілей інкримінувати мене, але ніколи й думалось, що ти міг би дійти саме до цієї межі.- Будь яснішою! Що ти там плутаєш?- Сподіваюся, що в кінці кінців, без жодного натяку зі сторони когось іншого, навіть і вона зрозуміє, що не варта тебе. І тоді покине назавше, дозволить упізнати тільки той побут, якого ти заслуговуєш.- Хочеш скористуватися моїм негараздом?- Ти й насправді думаєш, що я могла би знущатися над твоєю біллю? Чесно? Мені шкода тебе. Щоби не сталося між вами, знай, що ти не заслуговуєш такої долі.
- Не сміши мене. Хочу повістити, що наші стосунки із дружиною залишились такими ж самими. Я не знаю про що ти дізналася, але моя правда відрізняється від того, що ти тушкуєш. Так! Це дійсно, що вона пішла. Покинула тільки на короткий період часу. Відійшла на моє прохання, псиХози 35