зрозуміти її занепокоєння та її одержимість. Але, незважаючи на обмаль подробиць, я не знаходив нічого виразного. « Помиляємося коли не можемо прийняти те, чого не розуміємо », згадував слів дружини. Очевидно, перш чим повідомити мою присутність, я знав, що будьщо б не відбулося, мені доведеться бути обачним.
Постукавши у двері, я почекав декілька секунд, але не отримав жодної відповіді.- Це ж – я, Антон!- Знаю, урешті почув її вдосталь похмурий голос.
Відкрито.
Я ввійшов. Намагався зберігати необхідну відстань. Не хотілося щоби вона підмітила моє занепокоєння й, тим більше, пекуче бажання поставити підсумкову точку нашим відносинам.
- Непохибно я знала, що ти прийдеш, відважно кресонула очима. У тебе були всі підстави, щоби відмовитися від цієї зустрічі, але ти не зумів подолати свої почуття.
- Почуття? посміхнувся я, завважуючи безглуздий фарс, до якого піддавалася тільки щоби балакати без угаву. Мене кинуло в дрижаки.
- Я й забула, що такі чоловіки як ти вважають тільки формою приниження будь-яке визнання, затягала вже вдосталь добре знайому мелодію.
- Хай тобі буде ясно: якщо я підтвердив би твої припущення, то означало би, що я тобі брешу.
- Усе вже й так є досить ясним. Мені щось не до ладу, але будь-що б я не сказала, розкриваючи істини якої ти не наважуєшся визнати, завжди знайдеш досить аргументів, спрямованих скасувати всі мої побоювання. Залишається
34 Микола Корнищан