усілякі питання. Я чекав із нетерпінням. Чекав втручань іншого голосу. Навіть і слабке зітхання могло допомогти впізнати її.
Нічого. Я вже не міг зібратися з думками. Роззираючись довкола, вирішив удатись до інших зваб. Але, хоча журкіт чужих слів зливався в несповідимий наспів, може, що з мене вже досить було подібних замахів.
Моменти згоди. Мовчання. Скориставшись дочасної паузи, тайним поглядом я намагався вловити блідість абиякої тіні, яка могла шаснути жовтявістю стіни, між двома дверима нюансів вологого дерева, що навіть тріщали при дотику свіжого сяйва. Приспішаючи дізнатися правди, я запитував себе чи та яка погрожувала мені, та яку я чекав, чи не була зовсім іншою особою. Зовсім невідомою.
- Хай тебе не займає це, але ти не повинна приховуватися. Явні уникання закидають тебе в якийсь конус тіні, наївності та очевидної нестями.
Послідкувала довга перерва. Хвилі солоного повітря приносили слабкувате булькання, наче тремке відлуння, що заповняло пустоту сліпого інтер’ єру, викликаючи сплеск страху ще й розгубленість. Віддалений сміх спонукав мене підвестись, попробувати вийти й продемонструвати незбагнений хист ініціювати нову сцену.
- Чи боїшся їх? якомога вагомо запитав той самий, відчужений голос.
Безліч уявлених можливостей належала тільки моїм помислам. Я не чув жодної відповіді. З жадібним поглядом, втупленим у злиття світла й тіней, які застигли на жовтуватій стіні, я хотів з’ ясувати наявність іншої особи, її присутність. Щось реальне. Будь-що. Навіть і
30 Микола Корнищан