жестами, нарешті, мені вдалося вислизнути. Зачинила дверей за собою. Не повагалася ані трохи. Коли б у мене було хоч би й найменшого сумніву щодо нахабства, якого повинна була здійснити, то могло б визначати, що я зазнала перемогу ще із самого початку. Снодійне, розчинене в чашці чаю, могло заспати навіть і коня. Холоднокровно, продовжуючи підступну гру, коли піднялася до неї, коли подала їй філіжанку зі сріблястими інкрустаціями, які визначали всілякі квітові мотиви, майже й зраділа при думці, що на декілька добрих годин вивільню її від усвідомлення вбивчої ізоляції. Мене не влаштовувала думка, що потім потрібно буде роздягнути її, улаштувати в ліжко таким способом, щоби, коли вона прокинеться, щоби не запідозрила абсолютно нічого з того, що я їй удіяла.
Враз, якийсь дошкульний металевий звук сповістив мою появу. На порозі із чорного мармуру блистіла одна з ложечок. Я вронила її, коли необачно, лівим ліктем торкнула линва дверей, що вводили в її спальню. Із запамороченням, помітно спантеличена, зуміла збутися таці з гарячим питвом. Коли ставила її на столик із поблизу ліжка в якім вона прийняла якусь фантасмагоричну позу, я відчула, що за мною стежать, що мене розглядували з охотою та палким жаданням. Я була одягнена в легке плаття, яке, мабуть, і колін мені не покривало. Я не мала колготок, ані шкарпеток. У домі іншої жінки, то, що я надягла, не мало б жодного значення. Але й не в її присутності.- Ти така гарна, продовжувала ринути в розпач.- Але й ти є вдосталь вродливою, повернула я різко. Знаю, що в мене не має жодного права запитувати, але хотілось би дізнатися чи тобі, хоча б один раз удалося
24 Микола Корнищан