Життя на краю
географії
Шагани — це одночасно село, лиман та маяк на Одещинi. А ще
це історія про маячника, який 16 років працює на краю географії і
вважає природу найбільшою магією свого краю.
піщана коса перемежовується
водою. Тому щодня, незалеж-
но від погоди, Віктор одягає
рибальські штани, їде спочатку
машиною до краю материка, а
тоді убрід переходить канал, що
впадає в лиман. Взимку бувало,
що чоботи примерзали. Тоді їх
уже не знімали, а розрізали.
Часто Віктор залишається
на маяку цілодобово. Для
нього маяк — це другий дім.
Всередині стоять чотири ліжка:
одне для наглядача, а решта —
на випадок приїзду ремонтної
бригади. Є буржуйка.
Найбільш актуально це восени
та взимку, коли через негоду
наглядач маяка не може щове-
чора повертатися додому:
– Я мушу виїхати, мушу поди-
витись. Бо кожен день у мене
повинен запуститися маяк,
щоби забезпечити цей район
своєю роботою. Беру з дому
харчі, приїжджаю сюди й тут
ночую, тому що в зимовий
період туди-сюди їздити не-
реально. Якщо навіть доїхав,
то сніг може піти чи дощ. І
так само в літній період. Зі
мною ночують дві кавказькі
вівчарки. Вони лягають у
проході, і я почуваю себе на-
багато спокійніше. Тільки десь
якийсь шерех, як вони одразу
підіймають голови й на все
реагують.
Прокидається Віктор зазви-
чай о 4:00 або 5:00 й одразу
починається робота. На маяку
він робить усе — прибирає,
охороняє й обслуговує облад-
нання:
15
– Одного разу я зачиняв воро-
та, а за ними шакали заспівали
пісеньку мені хорошу, в 15
голосів. Я одразу закрив во-
рота, зателефонував сім’ї.
Питають: «Де ти знаходишся?»
Кажу: «В зоопарку, послухай-
те». Що шакали, що кабани
чудово себе тут почувають. На
материку є їхні лігва, де вони
малих цуценят годують. Чую,
як зранку цуценята кричать,
коли їм батьки приносять їсти.
До рішення Віктора працюва-
ти на маяку сім’я поставилася
спокійно, з повагою. Дружи-
на, дочка й син час від часу
приїжджають до нього, допо-
магають:
– Дружина мені сказала: «Ти
пішов на цю роботу, це твій
вибір». І питань ніяких не