РОБИМО ПАУЗУ
у нього.
- Ось чим!!! – прокричала я, тікаючи.
Бо бачила, що він готувався відпові-
сти.
Та не встигла. Він зловив мене і під-
няв на руки.
- Охх, даремно ти це зробила!
- Пууусти. Я ж дівчинка.
- Нічого страшного, - засміявся Остап.
І кинув мене у величезну кучугуру! Та
я не барилась і швиденько потягнула
його за собою. І от ми вже були повні-
стю в снігу.
- Твій план на день провалився, - по-
жартувала я. – Слуухай, а давай зліпи-
мо сніговика? Але спершу… спершу я
хочу зробити снігового янгола.
- Що забажаєш, принцесо.
І от я вже качалась у снігу, розмахую-
чи ніжками та руками.
- Остапе, сфотографуй мене.
- Готово!
Ми зліпили величезного сніговика! Я
ще в житті такого не бачила. Все як го-
диться – і морквяний ніс, і відерце на
голові, і віник у руці.
Мокрі, змерзлі, але щасливі ми по-
вернулись до будинку. Я побігла
грітись, а Остап за цей час встиг при-
готувати вечерю. Я вийшла до кухні з
мокрим волоссям, Остап підійшов до
мене і ніжно провів рукою. Я не стри-
малась і обійняла його.
- Дякую тобі за чудовий день. Я давно
так не веселилась.
Я відчувала з якою силою стукає його
серце і розуміла, що це саме те, що він
хотів почути. Від цього усвідомлення
на очі навернулись сльози і я якнай-
швидше їх заховала. Ми занадто дов-
го стояли так – обіймаючись, але мені
було так добре. В голові промайнула
думка: «Як мені хочеться тебе поцілу-
вати».
46