РОБИМО ПАУЗУ
Дівчина грала на піаніно все своє життя. Була справді обдарованою і
мала б гарне майбутнє. Якби тільки не хвороба. Якась недуга, що забрала
в неї зір майже повністю. А з ним і бажання далі жити, і далі грати. Аліса
попросила маму викинути всі ноти і всі диски з записами класичної му-
зики. Хотіла навіть викинути з кімнати синтезатор. Хотіла. До розмови з
Остапчиком.
- Алісочко! А чому ти більше не граєш? Я завжди через стінку тебе слухав.
А тепер музики нема.
- Остапку, не граю я більше. І не буду грати ніколи.
Вона сиділа біля під’їзду, коли малий Остапчик біг зі школи. Його батьки
були за кордоном, і малий був на вихованні у бабці.
- А чому не граєш? Не хочеш?
- Не можу! Я тепер не бачу піаніно і ноти.
- А пальці?
- Що пальці? Ти про що?
- Пальці в тебе здорові, а граєш ти пальчиками. Алісочко, я буду тебе до
піаніно за ручку вести і ноти тобі знайду великі – великі, щоб ти їх бачила.
Тільки пограй ще хоч троооошечки.
Навіть з своїм те