РОБИМО ПАУЗУ
серйозного.
- Ти не думаєш, що це могло бути
сплановано?
- Ні, це випадковість… - невпев-
нено сказав я. – Хоча, деяких доку-
ментів, які були в авто немає зараз.
- Він вже тут, - промовив він, гля-
нувши на дисплей телефону.
Я впевнено став біля столу, по-
клавши папери зверху, та вся моя
впевненість миттю змінилась шо-
ком, коли я побачив... його.
- Ти… Що ти тут робиш? – зі злістю
кинувся я на Марка.
- Артеме, будь ласка, ти ж не хочеш
втратити все? – усміхнувся брат
Юлі. – я представник «Vitors».
- Дідько… Тепер я розумію… Це
і вона в цьому замішана? – кричав
я. – Відповідай зараз же!! Юля теж
працює на «Vitors»?
- Так, і саме вона буде займатись
«АТЛАНТОМ». Правда Юля про це
ще не знає, у неї сьогодні неперед-
бачувані обставини, тому зараз тут
присутній я. Ввечері передам спра-
ву їй. – продовжував спокійно гово-
рити Марко.
- Я нічого не розумію… Ви знайомі
чи що? – спантеличено запитав Та-
рас Володимирович.
- Це не важливо, - сказав Марко, -
ми тут по іншій причині, правда?
- Кажи що тобі потрібно? – сказав
я.
- Так от… Нещодавно «Vitors»
дізнались, що будівництво вашого
нового нічого клубу розпочато не
зовсім законно. Місце – спальний
район, розміщені жилі будинки і
гучна музика заважатиме жителям
спати, а хто ходить в клуби…Ай-
яй-яй. Хіба можна наркоманів, ал-
коголіків тримати так близько біля
незахищених дітей?
60
Продовження