РОБИМО ПАУЗУ
Той самий дім...
Вони стояли на вулиці серед натовпу, не помічаючи навколо шуму, голосів,
перехожих, які оминали їх. Вся увага була зосереджена один на одного. Вітер
грався її волоссям, вона посміхалась і маленькі зморшки біля очей робили її
ще красивішою. Він марив нею. Вона обіймала його, і щоб поцілувати повинна
була вставати на пальчики. Вона була такою ніжною з ним. А він – найсильні-
шим та найсміливішим. І це тільки тому, що вони разом, що вони одне ціле, що
вона – його, а він – її.
Світ став прекрасним, не було більше країн, міст, океанів та морів. Був Всесвіт
кохання. Він до цього й не жив раніше, тільки тепер народився, зустрівши її. І
живе тепер у неї в голові, у неї в серці, у неї в душі.
Вона тонула у його величезних руках і почувалась найзатишніше тільки у
його обіймах. Це був її дім. Він – дім. Той рідний, який шукаєш все своє життя і
коли знаходиш, то не хочеш покидати ані на мить.
Юлія Торконяк
54