З а б у т а
РОБИМО ПАУЗУ
Ф л е ш к а
Життя, як налагоджена машина, залежить від дрібниць. Одна зміна – і все шкереберть. В цьому мені довелось переконатися на власній шкурі. Щоранку в мене був запрограмований один й той самий ланцюжок. Підйом і сніданок в порожній квартирі. Дорога на роботу у повній самотності, зате у персональному Порші. Вісім чи дев’ ять годин паперової нудьги в чотирьох стінах особистого кабінету. І так вже років шість. Доки все не змінила одна дрібнюща деталь. Флешка. Забута в офісі флешка. І тепер через
неї доводиться повертатися в жахливий дощ на роботу. Щоб не гнати дарма машину, сіла на маршрутку. Все б було і далі монотонним, якби не …- Ой, матінко!!! – я різко вскочила, коли щось невідоме хапонуло мене за ногу. Глянувши під сидіння, я аж ніяк не очікувала те, що там побачила. Пара дрібних оченят очеретяного кольору якось зачаровано дивилися на мене з-під пухнастого лобика. Кошеня ледь не карамельного забарвлення, і таке кудлате. Воно спокійно, наче відчувало чого я хочу, саме підійшло ближче. Я акуратно беру це чудо в долоні.
- Звідкіля ж ти тут, мала кудлань? – голос видався таким ніжним навіть мені самій, що мимоволі здивувалася. Так у мене в квартирі завелася манюня Карамелька. А як ще я могла її назвати? І тепер щоранку я прокидалася під муркотіння, снідала з Карамелькою на колінах. Перші тижні навіть возила її з собою на роботу. Хто ж знав, що через забуту флешку так зміняться будні, де тепер я вже ось як два місяці тішуся компанії свого пухнастого чуда. І хто ж міг подумати, що через ту ж саму флешку, забуту тепер вже в кафе, я йду на чергове побачення з доброзичливим красенем, який її повернув і якому дуже подобається бавитися з Карамелькою.
Софія Бенза
55