34 валась з багатьма учасниками тих фестивалів, брала їх за руку і казала: « Їдьте до нас ». Вона фактично спровокувала це. А ми перед тим багато їздили у подорожі по Європі, відвідали Чехію, Італію, Францію, тому воно так сталось просто. Вони повірили їй, бо це дуже нелегка задача – запросити, змусити, спонукати людей приїхати. Для нас досі дивина – чому люди до нас їдуть і ми намагались цього року, оскільки це ювілейний фестиваль, зробити таке опитування і попросили всіх, хто хоче написати коротко свої враження. Ми отримали дуже багато позитиву і ці всі відгуки оформлені у видання. І: Ви даєте різні майстер-класи, то хто більше долучається: молоді чоловіки чи все-таки більше старших? С: Якраз для того ми й проводимо фестиваль, щоб залучити молодь і передати наші традиції наступним поколінням. Нас тішить, що, можливо, ми причина того, що в Івано-Франківську відкрили спочатку першу спеціальність « Коваль-електрозварювальник » в ВПУ № 21, а потім відкрили спеціальність « Коваль ручного кування », після цього спеціальність « Коваль художніх виробів ». Іде прогрес і щороку набирається все більше і більше дітей. Їх треба забезпечити роботою. Ми і так зробили дуже багато, тому що з точки зору, можливо, бізнесу: для чого мені « плодити » конкурентів? А ми їх зробили дуже багато – через підприємства, фестивалі пройшли сотні людей, тисячі. Дивимось як ці люди молоді прийшли, починали цю справу, потім – вони завдяки фестивалю познайомились, одружились, у них з’ явились діти. Бачимо історії людей, створення сімей на фестивалі. Мені здається, що якраз для цього ми й живемо і віддаємо це все. Не можна тримати в себе і використовувати тільки для себе – треба ділитись. І: Пане Сергію, оскільки Ви один із організаторів такого великого дійства, вже в 15-те воно відбуватиметься у нашому місті, коли Ви вперше вирішили зайнятись такою нелегко справою? С: Це було випадково, зізнаюсь чесно. Ніколи не думав, що візьму молоток в руки. Це сталось після того, як я отримав освіту – я закінчив педагогічний інститут. Були останні роки радянського союзу, тоді дозволили робити такі кооперативи – такий розвиток підприємництва в кінці 80-х років і в нас з друзями, які займались мистецтвом, утворився кооператив по оформленню інтер’ єрів. До цього кооперативу залучили Олега Бойко – художника. Він за освітою був художник по шкірі, але вперше в Франківську почав кувати. Його тесть мав кузню в селі, був сільським ковалем – він від нього взяв це ремесло і по-своєму почав трактувати. Олег був дуже талановитий і мав відчуття металу. Він створив перші композиції, зараз в Франківську нічого не збереглося. Він не встигав робити певні вироби і ми, як члени кооперативу, були долучені до допомоги в ковальський цех Олега Бойко. Коли я пішов йому допомагати – звідти