ЖИВЕМО дону. З яких країн цього року можна було зустріти ковалів? С: США приїжджали, Великобританія, Нідерланди, Німеччина, Польща, Чехія, Словаччина, Росія, Білорусь, Ізраїль та Туреччина. І: Це один представник з країни? С: По-різному. Були і команди. Наприклад, з Туреччини до нас вже четвертий рік поспіль їздять. І вони або двоє, або троє, цього року четверо приїжджали. І: Всі ковалі – чоловіки чи, можливо, є жінки-ковалі? С: Бувають. Були в нас із Австралії, і з США кілька разів, з якими ми підтримуємо дуже гарні стосунки. Власне, коли до нас приїхала Хезер Маклартен, то потім вона мене запросила на демонстрацію в Каліфорнію. Я до неї приїжджав, вона надала нам житло. Це був дуже цікавий досвід. І: Ковальська справа вона все-таки чоловіча і це знають всі. Чи відрізняється результат, якість роботи і сам виріб у чоловіків та жінок? С: Безумовно якісь духовні речі є відмінні, але в принципі все залежить від людини. Різні люди … і я відслідковую цей рух, тому що в нас він тільки починається. Є кілька дівчат, які закінчили ковальство в нашому ПТУ, але я ще не знаю їхні долі на теперішній момент. Зазвичай, ідуть в дизайн або ювелірну справу. Але в світі є цілий рух – « Жіноче ковальство » і вони проводять свої виставки. Я цих людей знаю, був в деяких майстернях. З першого погляду не відрізниш чи це чоловік, чи жінка робила. Тільки от на рівні чуття можна зрозуміти, що це жіноча думка або композиція, а по технології немає різниці. І, до речі, в наших навчальних закладах – Інститут мистецтв, який випускає спеціалістів художнього металу, є Львівська академія мистецтв, є Косівський інститут і училище, то тенденція за останні роки – на художній метал зараз більше ідуть дівчата. І: Ви розповідали, що у 2003 році у Вас вийшло в місто декілька десятків ковалів – тепер учасників набагато більше: що важче – зараз організовувати таке громадне, велике, масштабне свято чи все-таки тоді, коли це було вперше? С: Складне питання в тому сенсі, що ми завжди викладаємось на 100 %. Немає значення чи це маленька акція, чи велика. Єдине, що коли з цим вперше стикнулись – це був 2006 рік. Тобто, від першого фестивалю пройшло 3 роки, коли він набув зразу миттєвого розширення – в нас було 23 країни і 300 учасників. Перед тим такого не було. Це було завдання нелегке. Але ми тоді справились і зараз воно вже йде звично. Тому що за роки, особливо після 2008, коли була світова криза, то кількість учасників трішки менша і кількість країн теж. І: Як тоді так трапилось, що у 2006 році одразу такий великий ріст? С: Такий прорив вийшов. Я сам не знаю як так трапилось. Думаю, що просто повинен був статись цей вибух, бо цьому передувала багаторічна промоція, відвідування інших фестивалів. Моя дружина за той час спілку-
Метал дуже благодатний матеріал. Він дуже демократичний, він заворожує, він кличе.