Коли всі поїли і розійшлися, маленька розбійниця повела
Ґерду у свій куток.
— Ти спатимеш біля мене! — сказала вона, вказуючи на
підлогу, де лежала солома, застелена строкатими килимами.
Угорі сиділа пара голубів. Нещасні птахи були прив’язані
мотузками до жердини.
— Це мої лісові пустуни! — похвалилася мала розбишака.
— Тільки й пильнуй, щоб не втекли! А це — найбільший боягуз!
— і вона смикнула за уздечку північного оленя. — Бачила б
ти, як він кумедно брикається, коли я лоскочу його під шиєю
гострим ножем! — зареготала розбійниця.
Ґерда і без того була дуже налякана. Нарешті розбійниця
потягла дівчинку спати. Коли вони вляглися на соломі,
розбишака попросила ще раз розповісти про Кая. Однією
рукою вона обіймала Ґерду, а у другій міцно тримала ножа.
Сон скоро зморив її, а маленька полонянка так і не спала — бо-
ялася, що її вб’ють .
36
36