І
справді, маленька розбійниця була дуже свавільна
й вередлива. Вона одразу ж відібрала у Ґерди
рукавички та шубку і забажала покататися на
кареті. Поки вони з Ґердою їхали лісом по корчах
та камінні, маленька розбійниця розпитувала її про
все. Чорні меткі оченята світилися цікавістю, проте була в них
і якась невимовна туга. Наблизивши до Ґерди своє смагляве
лукаве личко, розбійниця промовила:
— Вони не вб’ють тебе, принцесо, поки я на тебе не
розсерджуся!
— Я не принцеса, — тихо заперечила Ґерда і продовжила
свою розповідь.
Дослухавши історію до кінця, розбійниця якось незграбно
обійняла дівчинку і прошепотіла на вухо:
— Вони не вб’ють тебе, навіть якщо я розгніваюся на
тебе…
Нарешті карета дісталася до розбійницького замку. Це
була похмура напівзруйнована будівля. Зверху донизу чорніли
великі щілини, з яких вилітало вороння. Вхід охороняли такі
здоровецькі бульдоги, що здавалося — вони запросто можуть
проковтнути людину. Собаки голосно загавкали і кинулись
до карети. Але як тільки з’явилася маленька розбійниця —
заскавчали і смиренно припали до землі.
Дівчата зайшли до просторої зали з облупленими стінами
та кам’яною підлогою. Там було повно диму, адже прямо
посеред зали горіло багаття. Над ним висів величезний казан,
у якому готувалася вечеря з дичини.
35
35