— Завжди мріяла мати таку милу дівчинку! — пробурмотіла
бабуся.
І чим довше вона розчісувала Ґерду, тим більше забувала
дівчинка про Кая. Стара жінка була доброю чаклункою, але їй
дуже хотілося лишити Ґерду в себе. Тож вона пішла в садок,
тричі стукнула палицею по землі — і всі троянди сховалися
глибоко-глибоко під землю, наче їх і не було. Бабуся боялась,
що троянди нагадають Ґерді про Кая і дівчинка піде від неї.
Цілісінький день Ґерда гралася серед чудових квітів.
Вони розповідали їй тільки веселі казки. А ввечері чарівниця
поклала її в гарненьке ліжечко з шовковими подушками.
Дівчинка полинула у прекрасні сни… Другого дня Ґерда знову
гралася у квітнику і слухала чудові казки.
Минали дні. Дівчинка знала кожну квіточку, та, хоч їх було
дуже багато, вона все одно відчувала, що якоїсь не вистачає.
Але якої?
Якось Ґерда сиділа і розглядала бабусин солом’яний
капелюх з квітами. Найкращою серед них була троянда —
старенька забула її сховати.
Раптом дівчинка згадала про ті милі троянди, що цвіли у
неї вдома.
— Кай ! — скрикнула вона. — Я іду до тебе!
Ґерда кинулася до хвіртки, відчинила важкий засув і
вибігла надвір. Ой лишенько! Це у бабусиному садку було вічне
літо, а тут уже випав перший сніг. Зіщулившись від холоду,
дівчинка пішла світ за очі. Вона думала тільки про те, що мусить
знайти Кая.
22
22