Наступного дня Кай прийшов із санками та похвалився
Ґерді:
— Мені дозволили покататися на великому майдані!
І побіг собі.
Там, на майдані, відчайдушні хлопчаки прив’язували
свої санчата до великих саней, запряжених кіньми, і їхали так
далеко-далеко... Кай наважився і собі спробувати. Раптом на
майдані з’явилися великі білі сани. У них сиділа людина, за-
кутана у сріблясту хутряну шубу. Сани кілька разів повільно
об’їхали майдан. Кай швидко прив’язав до них свої санчата
і поїхав. Великі сани мчали все швидше й швидше, а потім
завернули з майдану у провулок. Хлопчик намагався відв’язати
свої санки, та де там... Ось вони виїхали за міську браму. Сніг
повалив ще дужче. Стало зовсім темно. Кай голосно закричав
— та ніхто його не почув. А сніг усе падав, і сани мчали через
заметіль. Снігові пластівці все росли і росли, нагадуючи білих
курей, що вихором кружляли навколо Кая. Раптом вони
розлетілися на всі боки, великі сани зупинилися, і людина в
білому підвелася . Це була жінка — висока, струнка, сліпучо-
біла. Ви вже здогадалися, хто це? Так, це була
сама Снігова Королева!
— Ми добре покаталися! —
сказала вона. — Але ти зовсім змерз.
Іди до мене!
Зачарований її надзвичайною
вродою, Кай підійшов і сів у сани.
Снігова Королева загорнула його у
свою шубу, і хлопцю здалося, що він
опинився у сніговому заметі.
12
12