Ґерда обняла Кая за шию і зазирнула в очі. Ні, нічого не
було видно.
— Мабуть, уже випало! — пирхнув хлопець і різко
відштовхнув Ґерду.
Та, на жаль, це було не так. То були скалочки від
чарівного дзеркала! Одна залишилась в оці Кая, а друга – у
серці!
Хлопця ніби підмінили. Він глянув на Ґерду , насупився
і роздратовано вигукнув:
— Чого ти скривилася! Ти зараз така страшна!
Тоді подивився на троянди і зареготав:
— Цю троянду точить черв’як! Дивись! А ця зовсім
крива! Жахливі квіти!
Тоді штовхнув ящик ногою і побіг до себе.
З того дня діти вже не могли спілкуватися, як раніше.
Кай більше не читав книжок і не співав. Коли бабуся щось
розказувала, він перекривляв її. Дражнив хлопець і маленьку
Ґерду, яка його так любила! Ви ж пам’ятаєте про дію
дзеркальних скалок?
Якось взимку, коли падав сніг, Кай прийшов з великим
збільшувальним склом і покликав Ґерду подивитися на
сніжинки.
Кожна сніжинка під склом здавалася величезною і
нагадувала дивовижну квітку або зірку.
— Поглянь, яка точність! — захоплювався Кай. —
Жодної кривої лінії! – Вони цікавіші за справжні квіти! Якби
ж вони тільки не танули!
11
11