32 Галина Бурлака, Ігор Гирич
конструктивної роботи, заради цього був готовий вибачити Франкові політичні « гріхи », які, зрештою, не здавались Грушевському принциповими, і тому, не чекаючи повернення Барвінського з Відня( з сесії австрійського парламенту), хотів знати його позицію. Через кілька днів він знову запитує про Франка: « Чи можна б і єму доручити укладаннє якого тома, під доглядом загального редактора, якого Товариство до видавання джерел поставить?» 9. Однак Барвінський був непохитним: « Щодо Франка, то Ви, добродію, станули на тому становищі, на якому супроти нього я стояв в 1888 році. Ще бувши в Тернополі, я дорікав громаді львівській, що відтручує таких спосібних і рухливих людей, як Франко, Павлик і т. ін. [...] Короткий досвід показав, що не можлива спілка.» 10
Однак Грушевський, тверезо проаналізувавши ситуацію, визначив власну, незалежну позицію. З Франком у нього швидко зав’ язалися приязні стосунки, це підтверджує такий уступ з листа Франка до А. Кримського від 21 грудня 1894 р.: «... тут екземпляр [ видання творів Сковороди. – Г. Б.] є у проф. Грушевського; значить, від нього можу мати, коли мені буде треба »( т. 49, с. 529).
28 жовтня 1894 помер О. Огоновський, і звільнилося місце професора української мови й літератури у Львівському університеті. Франко робить спробу здобути доцентуру, його справу розглядає, зокрема, університетська комісія, а одним з її членів призначено Грушевського. У листі до М. Драгоманова від 14 листопада 1894 Франко інформував: « З моєю доцентурою діло стоїть так, що вибрано комісію з трьох референтів: Каліна, Пілят і Грушевський. Розказували мені, що на конференції професорів при виборі тої комісії всі професори поляки були за тим,
9
Грушевський М. Лист без дати до О. Барвінського. – ЛНБ ім. В. Стефаника. – Барв. 1026 / 77. – Арк. 35.
10
Цит. за: Возняк М. Недопущення Івана Франка до доцентури у Львівському університеті // Іван Франко. Статті і матеріали. – Зб. 1. – Л., 1948. – С. 61.