30 Галина Бурлака, Ігор Гирич
бібліографічну звістку також польською мовою( Kwartalnyk Нistorychny. – 1888. – № 2. – S. 273 – 274) 5.
Відомою Франкові була й дипломна робота Грушевського « Очерк истории Киевской земли от смерти Ярослава до конца XIV столетия »( К., 1891), удостоєна золотої медалі. У листі до М. Драгоманова від 14 січня 1893 з приводу першого тому Записок НТШ Франко писав: « Кандидат на кафедру руської історії у Львові Грушевський переповів( закрившися псевдонімом [ М. Сергієнко. – Г. Б.]) головну главу із своєї книжки про історію Київської землі »( т. 49, с. 376). Приблизно тоді ж – на початку 1893 року – Франко з’ ясував для себе, що М. Заволока, М. Сергієнко і М. Грушевський – та сама особа; ще в кінці 1892 р. він не знав цього, адже у статті « Наше літературне життя в 1892 році »( Зоря, 1893, № 1, 2) писав таке: « Затих якось і молодий автор прекрасної повістки « Бех-аль-Джугур », друкованої колись у фейлетоні « Діла », письменник, на котрого ми тоді великі покладали надії; правда, його пізніша, трохи більша повість « Свої і чужі », котру я читав у рукописі, значно ослаблювала ті надії. До київської групи укр [ аїнських ] письменників треба зачислити й обох авторів статей, надрукованих в першому томі « Записок Тов [ ариства ] ім. Шевченка »: М. Сергієнка і Тадея Рильського »( т. 29, с. 12).
Основною причиною підвищеного інтересу галицької інтелігенції до Грушевського у 1893 – 1894 було те, що саме його кандидатура за наполяганням В. Антоновича та О. Кониського висувалася, а згодом( 11 квітня 1894 р.) була затверджена на посаді « ординарного професора кафедри всесвітньої історії з окремим узглядненням історії Східної Європи » Львівського університету. Створення цієї кафедри було одним з досягнень політики « нової ери », головним чином, О. Барвінського. 2 жовтня н. ст.
5
Сучасна публікація в українському перекладі: Урсин. Очерки из психологии славянского племени. Славянофилы. СПб., 1887 // Франко І. Додаткові томи до зібрання творів у п’ ятдесяти томах. – К., 2008. – Т. 53. – С. 205 – 206.