Франко і Грушевський: спроба об’єктивної характеристики1 Franko_i_Hrushevskyi_sproba_obiektyvnoi_kharaktery | 页面 28

54
Галина Бурлака, Ігор Гирич
редактора «ЛНВ» від нападок І. НечуяAЛевицького (його стаття
«Сьогочасна правописна мова в Україні» // Україна. – 1907. –
№ 1. – С. 1–49) з приводу мовноAлітературних вад у виданнях
НТШ. Як видно з Франкового листа з лютого 1907 (т. 50, с. 319),
він не вважав за потрібне втручатися в цю полеміку після виA
черпної, на його думку, відповіді Грушевського («Про мову» //
Рада. – 1907. – 9, 11 січня, 7 лютого, 2, 11 березня). Однак
професор наполіг, і Франко довший час працює над рецензією
на перший том «України», котра включила й аргументовану
відповідь І. Нечуєві (т. 37, с. 242–248).
У 1907 Франко досить активно листується з Грушевським,
насамперед у справах «ЛНВ» (збереглося 15 листів). Однак,
обсяг цієї участі ніяк не міг зрівнятися з попередніми роками.
У щоденнику Грушевського за цей самий час знаходимо чимало
нарікань на індиферентне ставлення Франка до «ЛНВ»: «ЗаA
кликав Франка, але він для «ЛНВ» нічого не зробив» (запис від
25.ІІ.1907 р.); «Масу часу і ще більше уваги забирає ЛНВ,
і дражнить іще повна пасивність і апатія до нього Франка – по
кілька разів приходиться пригадувати про одну річ, посилати,
нагадувати, і все, розуміється, в найґречнішій формі (запис від
9.ІІІ.1907 р.). Ці зусилля Грушевського, однак, увінчалися поA
мітним для української культури результатом: Франко доопраA
цював і дав для публікації у «ЛНВ» свою оригінальну розвідку
про Данте, «яка з волі головного редактора [Грушевського. –
Г.Б.] одержала титул “Середні віки і їх поет”» (т. 12, с. 7), а таA
кож низку перекладених фрагментів «Божественної комедії».
Ці матеріали зайняли 3–12 книги «ЛНВ» 1907 року.
Невдовзі й самі львівські редактори «ЛНВ» переконалася,
що творчий осередок редакційної роботи переніссяAтаки до
Києва. Ані Франко, ані Гнатюк не могли через ряд причин так
легко знятися і переїхати в іншу державу заради продовження
роботи у ЛНВ, фінансові ж спроможності НТШ не давали змоги
тримати на старому рівні оплату кадрів і одночасно підключати
до роботи нових людей. Хоча Грушевський і намагався залагоA