50 Галина Бурлака, Ігор Гирич
неймовірно напружений тогочасний ритм роботи, також тут можна спостерегти зародки кризи, яка згодом настала у їхньому спілкуванні. Грушевський не лукавив із собою, коротко записуючи події, однак, не вважаємо ці записи об’ єктивними, тому використовувати їх слід по змозі паралельно з іншими документами.
Назверх, Грушевський нібито значно стриманіший і менш чутливий, аніж Франко, однак щоденник порушує цей усталене уявлення. Наприклад, на всі зміни у поведінці Франка професор реагував надзвичайно сильно і емоційно, інша справа, що його вдача не дозволяла виносити це на люди. Ось запис від 19 січня 1906 р.: «... Лукіянович оповів дику пригоду – що Вас [ иль ] Левицький вдарив в лице Франка. Я почув фізичний біль, почувши се!! Страшні люде! Так як би мені хтось зробив якусь болючу образу!»( Щоденник, арк. 103).
Для « розрядки » після загальних зборів НТШ 4 квітня 1904 Грушевський загітував Франка перепочити разом: « Намовив Франка і позичив йому грошей трохи, й поїхали [...] по полудни до Італії ». Венеція, Рим – колеги подорожували « дев’ ять днів і десять ночей ». Деякі незабутні фрагменти подорожі Франко описав у нарисі « Римські враження »( т. 50, с. 549 – 552). Верталися назад порізно: спочатку до Відня поїхав Франко, а через день – Грушевський( Щоденник, арк. 42 зв.– 43 зв.).
Після повернення до Львова Франко, зокрема, редагує німецький переклад першого тому « Історії України-Руси » Грушевського, він перевантажений роботою: « За хворобою Гнатюка на моїх плечах завис увесь « Л [ ітературно-науковий ] вістник », зависла маса іншої коректи, та й Грушевський кричить, щоб лагодити для « Записок » статтю( про Антона Шашкевича, короля балагулів), та й рецензії [...], а думок не стає за вічною коректурою »( лист до А. Кримського від 22 лютого 1904, т. 50, с. 237). Влітку того ж року Франко і Грушевський беруть участь в українознавчих курсах для наддніпрянської молоді; у вересні 1904 Франко на прохання Грушевського перекладає німецькою мовою його статтю про перше десятиріччя роботи НТШ – для публікації В. Ягичем.