42 Галина Бурлака, Ігор Гирич
професора. А ось як бачив це через багато років сам Грушевський: « Обставини складалися так, що на мою долю припадало більше організаційної, керівничої праці, і не раз « благоприятелі » пробували заграти на Франковій амбіції, уболіваючи і дивуючись, як се він, так старий, заслужений діяч, « слухається Грушевського », молодшого від нього на десять літ чоловіка, та й ще, так би сказати, заграничного зайди. Але я добре знав, що сі уболівання ніколи не робили бажаного ефекту. Франко цінив наше співробітництво – певну витриманість і авторитет, який приносила моя участь у роботі, не тільки в очах людей, мені прихильних, але й неприхильних, у котрих містична « рука Грушевського » часто викликала навіть малообґрунтований острах. Не раз, коли я, вважаючи певну справу, певне видавництво настільки наладженим і організованим, що воно може йти без мене, з огляду на се хотів звільнитися від нього, Франко спиняв мене і намовляв лишитись, хоч би навіть тільки“ на страх ворогам”. Так було, наприклад, з“ Літературно-науковим вістником”, [...]: мовляв, він, Франко, тоді почуватиме себе певніш і сильніш: і я мусив згодитись, хоч приходилось мені тоді дуже тяжко » 23.
Чому це відбувалося? Чому Франко був схильний коритися цьому авторитетові, йти у фарватері його настанов?
Насамперед, хоча « слово Михайла Грушевського теж мало значіння у Франка, але й за ним він не пішов би, якби був іншої від нього думки » 24. Позиції Грушевського і Франка у багатьох питанях були схожими, і вони обоє це дуже цінували. По-друге, на кінець 1890-х років, після болючих невдач у науковій та політичній кар’ єах, Франко відчував моральну втому, розчарування. Замкнута каста галицьких « ноблів » не впускала його у своє коло, хоч на словах визнавала його таланти й заслуги.
23
Грушевський М. Апостолові праці // Спогади про Івана Франка. – Л., 1997. – С 215.
24
Мочульський М. З останніх десятиліть життя Івана Франка( 1896 – 1916) // Там само. – С. 369.