Франко і Грушевський: спроба об’єктивної характеристики1 Franko_i_Hrushevskyi_sproba_obiektyvnoi_kharaktery | Page 10
36
Галина Бурлака, Ігор Гирич
партії. «Тут справді була на думці велика річ – витягти
політичний віз галицьких українців з малого обійстя на широке
поле, і коли це не вдалося, Грушевський і Франко відійшли і не
взяли участі у дальшому процесі формування нової національA
ноAдемократичної партії» 16 .
Грушевський обрав співпрацю з Франком у політичній,
науковій, культурницькій сферах, і час показав, що це було
конструктивне рішення. Багато ініціатив Грушевського стали
успішними лише завдяки Франковій підтримці та його самовідA
даній праці. Цей творчий тандем був організаційним центром
і основною науковою потугою у НТШ, відіграв провідну роль
у заснуванні журналу «ЛітературноAнауковий вісник», ствоA
ренні УкраїнськоAруської видавничої спілки та низці інших
громадських починань.
Особливо багато сил вимагала розбудова НТШ. Формально
ще з 1892 перетворене на наукове, це товариство лише з сеA
редини 90Aх років остаточно сформувало відповідні структури,
а також почало набувати ваги у науковому світі. Головна заслуA
га у цьому, безперечно, належить Грушевському. Він же залуA
чив до роботи у НТШ і Франка, котрий ще у 1893 писав ДрагоA
манову: «Щодо Тов[ариства] Шев[ченка], то я стою при своїй
думці – не подаватися в його члени» (лист від 21 квітня 1893;
т. 49, с. 391). Однак зміна ситуації дала змогу Франкові не проA
сто активніше друкуватися у виданнях Товариства, а посісти
одне з чільних місць у його керівництві, зокрема, він став голоA
вою філологічної секції, редактором цілої низки видань ТоваA
риства. Хоч навантаження було дуже велике, але це дало сталий
заробіток, що у його обставинах, особливо після конфлікту
з поляками у 1897 р., коли він втратив роботу у газеті «Kurjer
Lwowski», було надто важливим.
У спогадах І. Кобилецького зафіксовано цікаве спостереA
ження: «До цього часу [до співпраці з Грушевським. – Г.Б.]
16
Мочульський М. З останніх десятиліть життя Івана Франка (1896–
1916) // Спогади про Івана Франка. – Л., 1997. – С. 369.